Приходько Іван Митрофанович

Приходько Иван Митрофанович

29 травня 1910 року в багатодітній родині шахтаря соляного рудника «Пшеничний» Бахмутського повіту Катеринославської губернії (Артемівський район Донецької області) Митрофана Васильовича Приходько і домогосподарки Ірини Никифорівни народився син Іван. Його дитинство припало на революційні роки, роки громадянської війни, разруху.



После закінчення семирічки він вчиться в індустріальній профтехшколі в місті Артемівську, одночасно працює електриком ремонтних майстерень при профтехшколі. У 1929 році розпочав трудову діяльність електромонтером заводу «Червоний хімік» в місті Славянске.Потом було навчання в Артемівському індустріальному технікумі, робота техніком-електриком на Краматорському машинобудівному і металургійному заводах. А в січні 1932 року Іван Приходько став студентом одного з найкращих і найстаріших вузів країни – Ленінградського електромеханічного інституту, в 1934 році перейменовують в індустріальний.После закінчення інституту Івана Приходька залишають працювати в Ленінграді, на танковому заводі № 174. Інженер-електрик, головний енергетик , начальник управління капітального будівництва.

У 1939 році він одружується на Олександрі Миколаївні, з якої пройде через все своє життя. У січні 1940 року Іван Приходько вступає до лав Комуністичної партії. А в листопаді 1940 року його призначають головним механіком і головним енергетиком заводу № 174. В суворі роки Великої Вітчизняної війни І. М. Приходько продовжує працювати на заводі, евакуйованому в Чкалов, а потім – до Омська. З січня 1942 Іван Митрофанович знову очолює управління капітального будівництва. У найкоротші терміни було налагоджено виробництво знаменитих «трідцятічетверок». За успішне освоєння і випуск бойової техніки І.М.Пріходько нагороджений орденом Червоної Звезди.

За дострокове будівництво танкової траси його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. А в серпні 1944 року І.М.Пріходько призначають парторгом ЦК і одночасно членом бюро Ленінського району міста Омська, членом пленуму міського комітету. 19 квітня 1944 року було відправлено на фронт танкова колона «Сибіряк», побудована на кошти заводчан. Ленінградський танковий завод випустив в Сибіру 6900 танків Т-34.

Здесь, в Омську, в сім’ї Приходько народжуються сини – Володимир і Юрій, які з часом стали гордістю батька і гідними продовжувачами його дела.В Омську вони зустріли і звістка про велику Перемогу. Влітку 1945 року за успішне виконання програми з випуску бойової техніки Іван Приходько був нагороджений другим орденом Червоної Зірки. Дві медалі – «За оборону Ленінграда» та «За доблесну працю» – отримав за роботу на танковому заводі. В Ленінград повернулися лише в січні 1946 року. Однак працювати на старому місці довелося недолго.

В грудні 1947 року І.М.Пріходько призначають директором Крюківського вагонобудівного заводу. Місто на Дніпрі зустрів його руїнами. На заводі справи теж були невтішними. Такий стан речей потребував негайних і рішучих дій. Завдяки впровадженню нової організації праці, вдосконалення технічних процесів, суворим режимом економії, поширенню соцзмагання в трудових колективах завод вже в 1948 році випустив 259 вагонів понад завдання, перекривши довоєнний випуск. Завод одним з перших перейшов від вагонів з дерев’яною обшивкою в великовантажних суцільнометалевих 90 -94-тонних гігантів, добре показали себе в роботі і були відзначені золотою медаллю Міжнародної виставки в Брюсселі в 1958 році. А потім настала ера 60-65-тонних універсальних, уніфікованих піввагонів. Розробки крюківським конструкторів дозволили значно вдосконалити їх, продовжити термін служби.В 1951 році були розроблені і виготовлені хопери для перевезення марганцевої руди і торфу. Тоді ж підприємство почало разом з вантажними вагонами виробляти інженерну техніку для військових потреб. Була розроблено і впроваджено у виробництво понад 20 військових машин, нову техніку для народного хозяйства.

Под керівництвом І.М.Пріходько колектив вагонобудівників 33 рази виходив переможцем в змаганні і отримував перехідний червоний прапор Міністерства транспортного машинобудування. Значно покращився і розширилося виробництво, були введені в експлуатацію нові будівлі: ТЕЦ, тележечного, ремонтно-механічного, електродного цехів. Було відкрито конструкторський відділ, розробки фахівців підприємства здобували перемоги на престижних виставках.Под особливим контролем директора знаходилося будівництво житла для заводчан, які «ініціативним способом» звели великий робітниче селище в районі Раківки. Були споруджені також цілі квартали трьох-і двоповерхових будинків на головній вулиці Крюкова, чимало зроблено для впорядкування заводської території, благоустрою міста та навколишніх сіл і т.д. Крюків’яни отримали літній театр на 860 місць, парк культури і відпочинку, стадіон, піонерський табір на березі річки Псел, поліклініку з водогрязелікарнею, реконструйований клуб ім.І.Ф.Котлова. В 1960 році І.М. Приходько прийшов на автомобільний завод.
Перший КрАЗ зійшов з конвеєра в 1959 році. Під керівництвом Івана Митрофановича завод розвивався, нарощував потужності. Був задіяний найдовший в країні конвеєр, з якого в 1960 році зійшов десятитисячний, а в 1975 – 250-тисячний автомобіль.С 1965 колектив автобудівників стає постійним учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР в Москві. Фахівці КрАЗа неодноразово ставали її лауреатами. У 1966 році були введені в виробництво нові модифікації цілого сімейства автомобілів: 12-тонного самоскида «КрАЗ-256 Б», сідельного тягача «КрАЗ-258» і автомобіля підвищеної прохідності «КрАЗ-255 Б». Последнюя модель на міжнародному ярмарку в місті Пловдиві в 1970 році була нагороджена золотою медалью.За успішне освоєння нових вантажних автомобілів 22 січня 1971 року завод був нагороджений орденом Леніна, а його директору Приходько Івану Митрофанович присвоєно звання Героя Соціалістичної Труда.Не залишалося поза увагою директора соціальна життя колективу. Саме в цей період було завершено благоустрій цілого мікрорайону, розвинене його інфраструктуру. Ціле містечко з багатоповерхових житлових будинків з’явився уздовж вулиці Московській. Разом з житлом за сучасними проектами були зведені і обладнані за сучасними вимогами школи №5, №25, №27. У семи дитячих комбінатах виховувалося понад 2000 малюків. На березі Псла розташувалися літній оздоровчий табір «Зоряний» і база відпочинку «Зелена діброва». На березі Дніпра – човнова станція.Творческій колектив заводського Палацу культури був відомий за межами нашого міста. У центр фізкультурного руху на підприємстві перетворився стадіон «КрАЗ» . Іван Митрофанович виправдав довіру людей, коли в 1957 році був обраний депутатом Верховної Ради СРСР, неодноразово – депутатом місцевих рад. Був делегатом ХХІІ, ХХІІІ і ХХIV з’їздів КПСС.І.М.Пріходько був нагороджений Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці, двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями. У 1981 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кременчука».

Умер Іван Митрофанович Приходько 28 січня 1991 року. Похований на новому міському кладовищі на центральній алеї. А у вересні 1996 року було прийнято рішення про перейменування вулиці К.Лібкнехта в Крюкові, на вулицю Івана Пріходько.По матеріалами статті “кременчужани – герої СОЦІАЛІСТІЧНОЇ ПРАЦІ”

Автори: Гришко Лідія Василівна і Лушакова Алла Миколаївна.

Summary
Приходько Иван Митрофанович
Article Name
Приходько Иван Митрофанович
Description
За успешное освоение новых грузовых автомобилей 22 января 1971 года завод КрАЗ был награжден орденом Ленина, а его директору Приходько Ивану Митрофанович присвоено звание Героя Социалистического Труда.
Author
Publisher Name
Окраины Кременчуга
Publisher Logo
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Loading...

Якщо Ви є власником якихось фотографій опублікованих на сайті і не бажаєте, щоб вони тут публікувалися - звяжіться з адміністрацією.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

This site is protected by reCAPTCHA and the Google Privacy Policy and Terms of Service apply.