Володимир Петрович Смоляков – відома багатьом кременчужанам людина. Він організатор і засновник самодіяльного ансамблю пісні і танцю «Славутич», зараз це комунальний заклад культури «Культурно-освітній мистецький заклад «Славутич», довгі роки його художній керівник і головний диригент; директор дитячої музичної школи № 3 ім. М.М. Колачевського; голова Кременчуцького відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки; диригент міського духового оркестру; композитор, Заслужений працівник культури України, Почесний громадянин міста Кременчука.
Про Володимира Смолякова можна справедливо говорити як про унікальну особистість кременчуцького культурного середовища та й загалом елітного острівця інтелігенції міста. Небагато таких людей, з ім’ям та діяльністю яких так органічно б асоціювалася любов до музики, пісні, високий рівень їх виконання.
Фаховий рівень хорової, танцювальної та оркестрової груп ансамблю справедливо було визнано на гастролях у Болгарії, Угорщині, Польщі, Іспанії, Франції та інших країнах.
Володимир Петрович Смоляков народився 12 серпня 1950 року в місті Кременчуці. В 1968 році, закінчивши середню школу № 7, вступив до Олександрійського училища культури на відділ народних інструментів по спеціалізації «керівник самодіяльного оркестру». В 1971 році з відзнакою закінчив училище і вступив до Київського державного інституту культури на кафедру народних інструментів по спеціальності «диригент оркестру народних інструментів». В цей же час працював в «Укрконцерті» в складі інструментального ансамблю «Дніпрові зорі».
У 1975 році Володимир Петрович закінчив Київський державний інститут культури по спеціальності «керівник оркестру народних інструментів, диригент», повернувся до рідного міста і з того часу працював художнім керівником ансамблю пісні і танцю «Славутич» Кременчуцького міського палацу культури. В 1991 році його призначили головним диригентом народного самодіяльного ансамблю «Славутич». За цей час Володимир Смоляков зумів створити художній колектив, який гідно, яскраво представляє народне мистецтво міста, області і всієї України на різних фестивалях, творчих конкурсах і форумах.
За значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва в 1997 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
Обдарованість – поняття неоднозначне, але Володимиру Петровичу Смолякову підкоряється все, чого б він не торкнувся – у виконанні, в композиторстві, у педагогіці, в організаційній роботі. Маестро підкреслює, що найбільшим надбанням ансамблю «Славутич» є те, що він працює в такі складні часи, коли політика і економіка витісняє будь-які людські цінності.
Після закінчення Київського інституту культури перед Володимиром постав вибір: повернутися до рідного Кременчука, поїхати до Черкас чи Канева або залишитися в Києві. Обрав перше. Приїхавши у наддніпрянське місто, прийшов працювати в міський Палац культури з мрією створити молодіжний ансамбль пісні і танцю. Його ідея знайшла підтримку у молоді. Власне, чого прагнув ініціатор нової справи? Відродити народні традиції. Бо й справді, скільки повчального та корисного зберігає народ у скарбницях своєї пам’яті! Перший пробний камінь на творчому шляху виявився коштовним.
Ансамбль пісні і танцю «Славутич» був створений у Кременчуцькому Палаці культури в серпні 1975 року. Саме тоді ентузіасти своєї справи Володимир Смоляков, Микола Литвинок, Володимир Білошкурський та Зіта Смолякова об’єднали три колективи – хоровий, музичний і танцювальний – в один ансамбль пісні і танцю. Брак життєвого і організаційного досвіду керівники, які мали тоді по 25 років, сповна компенсували творчим запалом та бажанням найскоріше втілити в життя нові задуми виснажливим пошуком довершеності і неймовірною працьовитістю. А ще жаданням змінити світ на краще. Попередня назва цього колективу була «Кремінь». І тільки перед реєстрацією ансамблю в Києві Володимир Петрович Смоляков, на свій страх і ризик, вписав у документи нову назву – «Славутич». З цією назвою і дебютував ансамбль у концерті-прем’єрі в першій декаді листопада 1975 року. Все ж таки дійсно, як корабель назвеш, так він і попливе. А поплив цей корабель під назвою «Славутич» дуже таки стрімко, виважено і впевнено.
Вже в 1976 році відбувся вдалий виступ колективу на Українському телебаченні в Києві. Через два роки з моменту заснування «Славутич» отримав диплом лауреата республіканського і 1-го Всесоюзного фестивалів самодіяльної народної творчості трудящих, а в 1977 році – почесне звання «народний». Колектив з успіхом виступав у Харківській філармонії. В цьому ж році ансамбль взяв участь у святкуванні 100-річчя з дня звільнення міста Свіштова (Народна Республіка Болгарія) від турецького поневолення.
З перших днів свого творчого життя колектив був і сьогодні є неодмінним учасником усіх найзначніших міських і обласних культурних подій. Знаний в Україні ансамбль брав участь у багатьох фестивалях міжнародного масштабу. Основу репертуару складають народні пісні і танці, створені на їхній основі вокально-хореографічні композиції, фольклор Полтавського краю, вокальні твори українських композиторів та оригінальні твори, народжені в колективі. Ансамбль має свій художній мистецький почерк, який не сплутаєш ні з яким іншим, тому що він відрізняється своєю майстерністю і особливою оригінальністю.
Мистецький шлях ансамблю пісні і танцю «Славутич» відзначений багатьма званнями лауреата та дипломанта різних фестивалів і конкурсів – міжнародних, республіканських, обласних та місцевих. Загальна кількість учасників колективу у різні роки коливалась від 70 до 100 чоловік.
Протягом багатьох років ансамбль «Славутич» був учасником фестивалів «Сонячні кларнети», «Таланти твої, Україно», «Чумацький шлях» та інших. І досі учасники Першого Міжнародного фольклорного фестивалю «Калинове літо на Дніпрі», що проходив у липні 2000 року в місті Горішні Плавні (раніше м. Комсомольськ), пам’ятають пісню Ф. Бортнянського у виконанні хорової групи колективу. А місцева преса про це писала: «Коли кременчуцький ансамбль «Славутич» заспівав «Молитву пролію», все навкруги наче завмерло. Це було настільки велично, піднесено, що люди, незалежно від того, розуміли вони мову чи ні, не могли поворухнутися, зачаровані величчю і могутністю народного хорового мистецтва».
Ансамбль пісні і танцю «Славутич» – лауреат національних та міжнародних фольклорних фестивалів у Болгарії, Молдові, Угорщині, Іспанії, Польщі та Франції. І в цьому є велика заслуга Володимира Смолякова.
Володимир Петрович продовжує працювати в комунальному закладі культури «Культурно-освітній мистецький заклад «Славутич»», з 1996 року – головним диригентом міського духового оркестру, з 2000 року став директором дитячої музичної школи № 3 ім. М.М. Колачевського. Всі ці колективи шанують свого керівника, а він пишається і поважає всіх співробітників, з якими працює вже багато років. Володимир Смоляков неодноразово був нагороджений Почесними грамотами обласного управління культури, Полтавської обласної державної адміністрації, міського управління культури і туризму, виконавчого комітету міської ради та Почесними грамотами Міністерства культури України.
В 2010 році рішенням Кременчуцької міської ради Володимир Петрович був нагороджений Почесним знаком «За заслуги перед містом».
За високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у відродження національної культури, духовний розвиток Кременчука, багаторічну плідну працю Володимиру Петровичу Смолякову рішенням УІІІ сесії Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області УІІІ скликання 28 вересня 2021 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кременчука».
Також у вересні 2021 року Володимир Петрович став одним з переможців Національного проєкту «Гордість нації». Проєкт покликаний розповісти суспільству про кращих представників українського народу, їхні здобутки, відзнаки та заслуги.
«Наш колектив живе з любов’ю до пісні, з надією на краще і з вірою – те, що ми робимо, було потрібне вчора, є необхідним сьогодні і буде необхідним завтра і завжди», – говорить художній керівник ансамблю «Славутич» Володимир Петрович Смоляков.
Автор: Селезньова І.Г., зав. відділу науково-освітньої роботи Кременчуцького історіко-краезнавчого музею
