(до 120-річчя Кременчуцького трамваю)
Давай поедем на трамвае!
Вот просто так, возьмём и сядем,
В любой из них — не выбирая,
И на маршрут совсем не глядя!
Войдя в распахнутые двери:
Мы сядем рядом у окна —
Большого, словно в галерее,
Чтоб красота была видна!
Історія рідного міста багата і повчальна. Гортаючи її сторінки, час від часу натрапляємо на слова: «вперше в Україні», «серед перших в Російській імперії», «найпотужніший в Європі» тощо. Саме до таких подій належить пуск у Кременчуці електричного трамваю рівно 120 років тому. Вперше він побіг вулицями Кременчука в 1899 році. В кінці ХІХ століття гужовий транспорт починає витісняти «сталева кіннота», і спочатку екзотичний трамвай з часом стає звичним видом транспорту.
На той час в Україні трамвайні лінії мали такі міста, як Київ, Катеринослав, Єлисаветград та Житомир. Кременчук став п’ятим містом України, що отримав цей найсучасніший та найзручніший вид міського транспорту. Одночасно з кременчуцьким став до ладу діючих московський трамвай, і аж на початку ХХ ст. – столичний петербурзький.
Започатковано кременчуцький трамвай було постановою міської думи від 10 жовтня 1895 року: колезькому раднику В.М.Полякову надавалася концесія на влаштування кінної міської залізниці для перевезення пасажирів та вантажів. За згодою Поляков мав право на експлуатацію міської залізниці впродовж 45 років, після чого вона, разом з будівлями та рухомим складом, мала безкоштовно перейти у власність міста.
Та життя вносило зміни до початкового договору, кілька разів змінювалися і власники концесій. У червні 1897 року на клопотання В.М.Полякова міська дума дозволила йому замінити кінну тягу на електричну; наступного року Поляков передає свої права по концесії інженеру Л.Вайнштоку. Новий власник укладає підряд на виконання робіт з акціонерним товариством «Компанія Тяги та Електрики», яку очолював Ж.Шодуар. Саме ця компанія і налагодила рух пасажирського трамваю в Кременчуці. Проект прокладання лінії через залізничний міст до Крюкова відхилили.
В лютому 1899 року у бельгійському місті Склессен було засноване акціонерне товариство «Кременчуцькі трамваї» з капіталом у 3 млн. бельгійських франків (випустили 30 тис. акцій по 100 франків). Правління товариства знаходилось у Бельгії, агентство – в Кременчуці. Засновником товариства та власником контрольного пакету акцій була «Компанія Тяги та Електрики».
Концесіонер мусив побудувати три лінії:
- Олександрівську – від Ярмаркової площі біля вокзалу Олександрівською вулицею до пароплавних пристаней на Дніпрі, завдовжки 2,3 км;
- Катерининську – від Міського саду Катерининською вулицею через Соборну площу до пароплавних пристаней, завдовжки 3,2 км;
- Херсонсько-Київську – від вулиці Харчової біля Крюківського мосту, вулицями Херсонською, Веселою, Київською до з’єднання з Катерининською лінією, завдовжки 3,2 км.
Навесні – влітку 1899 року велося будівництво колій, електростанції, депо з майстернями, а також роботи зі встановлення стовпів та підвішування контактної мережі. Лінії будували одноколійними з роз’їздами. На Катерининській лінії було споруджено дерев’яний трамвайний міст через Криву Руду.
21 листопада 1899 року провели пробні рейси трамваїв на всіх трьох лініях. Вагони ходили на міських лініях з інтервалом 10 хв., на заміській – 20 хв.
В 1906 році концесія переходить від «Кременчуцьких трамваїв» до «Бельгійського анонімного товариства трамваїв та використання електрики», яке й лишилося власником міського трамваю до 1917 року. Товариство, крім експлуатації пасажирської, влаштувало вантажну трамвайну лінію та активно займалось електроосвітленням міста. Вантажний трамвай почав роботу в 1910 році. Лінія з’єднувала залізничний вокзал з придніпровськими пристанями. За право її експлуатації товариство сплачувало місту за перші 5000 вагонів по 40 копійок з вагона, а за наступні – по 50 копійок. До 1910 року електрифіковано центральні вулиці Кременчука, встановлено 73 електричних ліхтарі. 12 лютого 1914 року засяяли перші 11 електричних ліхтарів у Крюкові.
В 1916 році електростанція мала потужність 4450 кінських сил, трамвайний парк складався з 16 моторних вагонів з відкритими площадками на двовісному візку. Довжина трамвайної колії сягала 12 км. За рік трамвай в середньому перевозив 2,8 млн. пасажирів. Проїзд коштував 5 копійок за одну годину.
Європейський архітектурний стиль центральних вулиць міста, наявність театру, цирку, трамваю робили Кременчук не схожим на інші повітові міста країни.
Поглиблення економічної кризи, викликане війною, призвело до перебоїв у роботі електростанції, а з 26 лютого 1917 року трамвай зупинився. Після закінчення громадянської війни у 1920 році електростанція знову почала працювати. У 1924 році порушується питання про відновлення в Кременчуці трамвайного руху. Вагони вціліли і потребували незначного ремонту. Більше пошкоджень зазнали наземні й повітряні лінії. Місцева влада звертається до уряду з проханням виділити довгостроковий кредит, але одержала відмову. Приймається рішення: трамвайні вагони продати в Саратов, а на виручені кошти придбали автобуси. В березні 1927 року до Кременчука надійшли чотири автобуси фірми «Зауер». Їх складання та налагоджування відбулося на Крюківському вагонному заводі і влітку вони з’явилися на вулицях міста.
1940 року питання про трамвай у Кременчуці постало знову, але війна перекреслила ці плани.
Так закінчилася історія кременчуцького трамваю, одного з перших в Україні. Про київський та одеський складали навіть вірші та пісеньки. Згадайте, наприклад, «Шел трамвай девятый номер…». Або ось іще:
«Ведёт меня память Андреевским спуском,
Талантливы музы, волшебно искусство…
Подол с катерами, былины, сказанья,
Трамвай по привычке забыл расписанье…»
***
«Трамвай одесский – как припарка,
Ведь летом он битком набит,
В трамвае тесно, потно, жарко,
Он дребезжит и тарахтит».
***
«Глаза слепил свет разливанный мая,
Но я красавицу в толпе приметил:
Сама невинность ехала в трамвае
В голубеньком кокетливом берете».
***
«Откуда он взялся, тот странный трамвай,
Смешной, одноглазый, без номера,
Что в осень вошел, словно грешники в рай,
В венце золотистого колера».
Про кременчуцький же – просто не встигли написати. Трамваю в нашому наддніпрянському місті давно немає, а пам’ять про нього живе лише в старих фотографіях та листівках…
Олена Коваленко, вчений секретар.