На вулиці Карла Маркса стоїть старовинний будинок, який кременчужани мали б берегти та пишатися ним. Дуже скоро його знесуть. Поки будинок ще «живий», ми розповімо, чим він такий знаменитий.
За останні роки Кременчук непомітно перетворився на місто «иванов. родства не помнящих». Точніше було б навіть сказати, що кременчуцька міська рада останнього скликання — це збіговисько Іванів, «не помнящих родства». Депутати жодним чином не зацікавлені в тому, щоб зберегти історичне обличчя Кременчука. Власне, єдине, чим послідовно займається міська рада, — це розтягуванням земель кременчуцької громади. Без зиску для громади. За такою схемою депутати міськради на сесії 28 липня проголосували за дозвіл комунальному підприємству «Благоустрій Кременчука» зводити багатоповерховий будинок у самому центрі міста — на перехресті вулиць Карла Маркса та 1905 року. Ця територія визначена як господарча територія підприємства «Благоустрій Кременчука». Тут і виросте багатоповерхівка. Хоча «Благоустрій Кременчука» — організація аж ніяк не будівельна. її пряме завдання — озеленення міста та обслуговування існуючих зелених насаджень. Результати озеленення та обслуговування насаджень ви, як і ми, щодня бачите на міських вулицях.
Під час будівництва буде знесена старовинна одноповерхова будівля, про яку багато чого цікавого знають у міському краєзнавчому музеї, і про яку — чомусь нам так здається — анічогісінько не знають депутати міськради. А будинок цікавий.
Садовий заклад Карла Бера
150 років тому у Кременчуці, на перехресті вулиць 1905 року та Карла Маркса (тоді вони називалися Веселою та Херсонською) було розташоване садове господарство німця Карла Бера. Комплекс будівель розтягнувся на цілий квартал — аж до нинішніх вулиць Красіна та 29 вересня (тоді вони звалися Троїцькою та Городовою). У будинку, який єдиний зберігся донині (і який буде знищений невдовзі), розміщувалась головна контора садового закладу. А дивна глуха стіна, яка виходить на сучасну вулицю 1905 року, -то залишки стіни будинку, де проживала велика родина Берів. Під час Вітчизняної війни він був зруйнований, вистояла лише одна стіна. Згодом її перетворили на частину сучасної огорожі.
Кажуть, Карл Бер приїхав до Кременчука з Чехії, і сам походив із чеських німців. Садівником він був знаним, а бізнесменом ще кращим. Зароблені гроші не просаджував на мандри до Баден-Бадена та нові виїзди і автомобілі. Він будував. Зводив теплиці, грунтові та пакувальні сараї, на хуторі Павлівка розбив великий розсадник. За 20 років площу розсадника він збільшив удвічі. Кажуть, саме Беру належали три квіткових магазини у Кременчуці — «Царство цветов», «Царица цветов» та «Флора». Знижки у цих магазинах починалися вже з 1 листопада — і тривали до 1 грудня. Нарциси і ромашки романтичні баришні могли купити тут по З копійки за штуку. Троянда коштувала 20-35 копійок.
У кременчуцькому краєзнавчому музеї збереглися спогади кременчужанки Олександри Березової. Так, вона стверджує, що всі працівники Бера отримували гарну платню. А ті, хто розвозив замовлення, мали ще й чайові — цілком офіційно.
Бер, 12 лицарів і поштова скринька.
Садиба Карла Бера — та, де зараз розташований підрозділ КП «Благоустрій Кременчука», — була однією із найбагатших у Кременчуці. У Берів був навіть власний телефон — абонентський номер 24. І приватна поштова скринька-на всій вулиці їх було лише дві. Тротуар біля будинку, за розпорядженням Бера, виклали гранітними плитами та встановили ліхтарі, які освітлювали добру половину вулиці.
Гостям Карла Івановича страшенно подобався його сад. Прикрашали сад статуї 12 лицарів (один із них досі живе у краєзнавчому музеї, дивом, бідолаха, вберігся від сталінських репресій). Був у саду фонтан і сила-силенна троянд. Фонтан ніжно плюскотів, троянди пахкотіли, лицарі сяяли латами — краса та й годі. Приваблювало гостей у казковому саду ще дивне дерево, привезене аж із Франції — величезна араукарія. А вхід до садиби прикрашали різнокольорові тепличні цинерарії
Бер – знаний садівник!
Утім, не поспішайте думати, що Карл Іванович тільки тим і займався, що нюхав троянди у власному саду та дюжинами „глушив” „Вдову Кліко” із сановитими гостями. Він працював. Садовий заклад Бера був відомий навіть в імператорській столиці – у Санкт-Петербурзі. Його шанували. Наприклад, у популярній того часу книзі „Русский огород, питомник и плодовий сад” закладу Бера відведена ціла сторінка. Причому він стоїть на другому місці, одразу за фірмою „Э. Иммер и сын в Москве». А Іммер був офіційним постачальником насіння городніх и квіткових культур та саджанців до двору імператора Росії. Тож наш містечковий Карл Іванович посів дуже почесне друге місце. А книгу про „руський город” написав, до речі, викладач садівництва то головний садівник Московського сільськогосподарського інституту пан Шредер. У принципі, ми мали б пишатися, що кременчужанин створив садове господарство, успіхи якого визнала навіть пихата північна столиця.
„Все, що забажаєте!”
У розсадниках Бера вирощувалось дуже якісне насіння, і в найширшому асортименті. Одних лише динь Бер пропонував покупцям 55 сортів (насіння)! Квасолі – 21 сорт. У Бера можна було купити саджанці яблунь 100 сортів! Груш – 53 сорти. І це у Кременчуці! Бер-таки був роботягою. Ну добре, з яблунями та грушами все зрозуміло – садові культури, попит значний та стабільний. Але ж Бер і декоративними культурами займався. Його розсадники пропонували 22 види саджанців клена – кулясті, плакучі, кучеряві, золотисті, зі сріблясто-пістрявим листям та ще купу різновидів. От, здавалось б, гіацинт – квітка іноземна, не надто розповсюджена. А у кременчуцькому садівництві Бера можна було придбати 60 сорті гіацинтів простих та махрових форм, 8 –ми кольорів.
„Вечная память…”
Фантастика, але садове господарство Бера не загинуло навіть після революції. Уряд робітників і селян лише змінив назву закладу – він став називатися „Насіннєве депо Окрземлеуправління в Кременчуці”. Після війни, у 1946 році, господарство стало Трестом зелених насаджень. У 1955-му його назвали Конторою благоустрою. У 70-х роках з Контори виріс радгосп „Декоративні культури”. Життя господарства тривало. Аж поки кілька років тому комунальне підприємство, відоме всьому місту як „Зелене господарство”, підозріло швидко ,прямо миттєво, не розорилося. На місці його загибелі утворилося нове КП – „Благоустрій Кременчука”. Яке тепер займеться будівництвом багатоповерхівки. У її будівельному котловані і зникне частка історії Кременчука – залишки садового господарства Карла Бера. У 2009 році йому виповнитися 150 років. Але цей рік стане роком його остаточної смерті. Кременчуцької міської ради, скликаної за партійними списками, садове господарство Бера не пережило. Амінь.
Статья опубликована в газете телеграф от 13 сентября 2009 года
Лариса Артеменко.
P.s. На данный момент здание ещё цело, будем надеяться что ещё долго таким останеться