Навесні 2017 року, а точніше 13 травня (30 квітня за старим стилем) виповнилося 230 років з часу відкриття Міського саду – одного з перших ландшафтних парків України і найстарішого зеленого об’єкту Кременчука. Маловідомі факти з історії його створення, дендрологічний склад висвітлені в нещодавно презентованій книзі науковців Кременчуцького краєзнавчого музею Музиченко Н.В., Соколової І.М. Смарагдові шати Кременчука: історія міста в парках і скверах. / За наук. ред. О.М.Байрак – Кременчук: ТОВ «Кременчуцька міська друкарня», 2016. — 192 с., 220 іл.
В 70-і роки ХVІІІ ст. для поширення важливої галузі господарства – садівництва та його підрозділу – виноградарства в нашому краї були створені казенні сади. Їх поява мала вирішувати ще одне питання: постачання до царського двору різноманітних овочів та фруктів. На північно-східній околиці Кременчука поблизу природної діброви було розбито фруктовий сад. У щоденнику академіка Й. Гюльденштедта згадка про нього відсутня. У подорожніх записах академіка Василя Зуєва, який відвідав Кременчук у 1782 році, зазначається, що в околицях міста піщані й сухі місця зайняті під баштани і сади. Вірогідно, фруктовий сад був закладений у другій половині 1770-х років за наказом Г.І. Потьомкіна, коли той став намісником Новоросійського краю. Саме на базі цього фруктового саду і природної діброви англійський паркобудівник Вільям Гульд з першого свого приїзду до міста 1783 року почав облаштування «в английском вкусе» саду (нині Міський сад). На плані Кременчука за 1784 рік позначений партикулярний сад прямокутної конфігурації, регулярно розпланований: центральна алея, орієнтована із заходу на схід, перетинається в трьох місцях діагональними алеями. До саду з півдня прилягає діброва з озером, до якого веде одна з бічних алей. На території діброви можна побачити сітку стежок. Завершальні роботи з благоустрою території паркового комплексу були продовжені в 1785 році, коли Гульд отримав наказ «кончить сад в Кременчуге». З різних місць туди були привезені різноманітні оранжерейні рослини і дерева, серед яких помаранчі, лаври, фруктові дерева. Перебуваючи в Кременчуці навесні 1787 року під час подорожі в «полуденные земли», імператриця Катерина ІІ була приємно вражена прекрасним дубовим гаєм і фруктовим регулярним садом, в якому цвіли груші величезних розмірів. Німецький лікар Меллер, який супроводжував імператрицю під час подорожі, був у захваті від вишневих алей. Коли збудували нову столицю Новоросійської губернії Катеринослав, за наказом князя Потьомкіна восени 1789 року всі плодові (яблуні, вишні, груші, волоські горіхи, виноградні лози) із кременчуцького казенного саду були ретельно викопані, навантажені на підводи й перевезені кіньми до нового парку, що був закладений тим же Гульдом у новій резиденції намісника. Безпосередньо роботами з перевезення керував городничий м. Градизьк Адлерштраль. З часом, на превеликий жаль, кременчуцький сад приходить в запустіння. В 1798 році його передали у володіння місту. 1810 року Володимирський генерал-губернатор І. Долгорукий відвідав наше місто. Ось що він писав:
«…При въезде в Кременчуг покажется Вам большой сад. Это роща, прочищенная дорожками, кои заросли, и все место пришло в крайнее запустение. Тут некогда был дворец… Одна осталась каменная ограда, и та с трудом поддерживается экономическими крохами…».
Для підтримки саду вдавались навіть до розведення шовкунів. В статистичному описі Кременчука за 1858 рік читаємо:
«…Городской сад находится в конце северо-восточной части города, занимает 33 десятины 15 кв. саж. Садовником устроено здесь шелковичное заведение, в коем добывается около двух пудов кокон…».
Докладно доля першого парку Кременчука – Міського саду періоду ХІХ — ХХ століть – висвітлена у книзі кандидата мистецтвознавства А.М. Лушакової «Кременчуг. Городской сад», 2004.
Нещодавно краєзнавчому музею люб’язно надав копії рукопису щоденників свого прадіда Левди Олександра Михайловича, який проживав у Кременчуці біля Міського саду, його онук Сергій Манічев. Олександр Михайлович дуже яскраво передає свої враження про цей зелений куточок Кременчука. Наводимо їх:
«…С 1897 по 1904 год жили в доме Яцука и, примерно столько же, в доме Костенко. Все эти домики находились на окраине города, в железнодорожном поселке, прилегавшем к жел. дор. линии в сторону Харькова и Ромен и в соседстве к старинному, весьма запущенному, с могучими дубами городскому саду, и к саду, такому же запущенному (с зарослями), принадлежащему поляку Товткевичу. На поселке в то время была главной улицей Ново-Александровская, конечно, немощеная, и с лужами большую часть года, как в гоголевском Миргороде. В поселке жили преимущественно железнодорожники, и эту группу населения относили к живущим «за садом»…
Любимым местом, где проводили время я и мои сверстники, были сады: Городской и Товткевича. Это, собственно, были не сады, а частица самого настоящего леса, дикого, первобытного, с зарослями, обильно населенного пернатыми, и, главным образом, крикливыми грачами. С востока на запад сады пересекались ручьем, называемым Кривая Руда, который впадал за садом в загрязненный до невероятности приток Днепра Кагамлык, в который сбрасывались отбросы прилегающих промышленных предприятий. В те времена вопросы санитарии были еще в зародыше…В зарослях сада было много лесной ягоды, называемой «ожина», которой мы с удовольствием лакомились. На окраине сада, возле дома какого-то Гарбуза, на ручье Кривая Руда была неглубокая колдобина. Это было наше самое любимое место. Вот где мы купались до упоения! А зимой, когда замерзали Кривая Руда и Кагамлык, наслаждались катанием на коньках…».
На сьогодні в парку зростають тополі – біла і дельтолиста, осика, робінія звичайна, гледичія колюча, липа серцелиста, клени – ясенелистий, гостролистий, цукристий, гіркокаштан звичайний, в’яз граболистий, в’яз голий, ясен високий, туя західна, бузина чорна, бузок угорський, амурський, садовий жасмин звичайний та ін. В деревостані переважають тополі, посаджені в 50-і роки ХХ ст. На алеї, що веде вздовж озера, зростають декілька екземплярів тополі дельтовидної з довоєнних посадок 30-х років ХХ ст. На жаль, гордість і окраса старого парку – дуб звичайний віком понад 150 років, зберігся в єдиному екземплярі, як і його ровесниця шовковиця біла.
В кінці 90-х років ХХ ст. проводилися насадження сосни звичайної та декоративних кущів піраканти пурпурової, вейгели ранньої, сніжноягідника прирічкового, таволги японської та ін.
З 2012 року найстаріший парк Кременчука, комплексна пам’ятка природи місцевого значення (згідно з рішенням обласної Ради народних депутатів від 20.12.1993 р. «Об объявлении Парка железнодорожников комплексным памятником природы»), якому рішенням Кременчуцької міської Ради від 30.12.1997 р. була повернута історична назва — «Міський сад», перебуває на стадії реконструкції.
Розчищено озеро, його береги укріплені з використанням новітніх технологій, улаштовані штучний острів з містком, альтанкою, огорожа з парадним входом. На озері встановлено будиночок, де оселилися лебеді-шипуни. У районі стадіону були зроблені нові насадження горобини звичайної, черемхи пізньої, липи серцелистої, ясена звичайного форма ‘Золотиста’, берези повислої, катальпи бігнонієвидної, дуба північного, сосни звичайної, ялини звичайної. З лютого 2016 року цей об’єкт передано на баланс КП «Благоустрій Кременчука».
Реконструкція парку триває. Рішенням ХІІІ сесії міської ради VІІ скликання від 30.08.2016 р. створено комунальний заклад культури і відпочинку «Міський сад».
3 травня 2017 Кременчуцький краєзнавчий музей