Автор: Віктор Саранча
Досліджується специфіка функціонування органів місцевого самоврядування Полтавщини в умовах Першої світової війни. Розглянуто структуру й динаміку бюджетів губернського земства й міських управ під час війни. Особливу увагу приділено висвітленню діяльності самоврядувань Полтавщини у сфері освіти та медицини, організації допомоги сім’ям мобілізованих і біженцям. Показано дії органів місцевого самоврядування в боротьбі з дорожнечею і дефіцитом товарів.
Ключові слова: Полтавська губернія, Перша світова війна, місцеве самоврядування, земство, управа, мобілізація, допомога
Урядовий курс на масштабну трансформацію структур управління з наданням широких повноважень територіальним громадам актуалізує історичні дослідження діяльності органів місцевого самоврядування наприкінці ХІХ ‒ поч. ХХ ст. Особливо цінним із практичної точки зору може стати досвід роботи земств і міських управ у кризових умовах Першої світової війни. Варто відмітити, що цей період в історії місцевого самоврядування Полтавщини висвітлений недостатньо й потребує детального дослідження. Так, у посібнику «Економічна діяльність Полтавського губернського земства у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть» [9] Перша світова війна не згадується взагалі, а студія А. І. Козаченка [10] має оглядовий характер.
Метою цієї статті є дослідження особливостей функціонування органів місцевого самоврядування Полтавщини в умовах Першої світової війни.
З останньої чверті ХІХ ст. у Російській імперії склалися дві гілки управління: чітка вертикаль державної влади та органи місцевого самоврядування. Основним сполучним елементом між центральними установами й периферією була губернська адміністрація.
У роки війни значно розширилася сфера діяльності органів місцевого самоврядування, яка охопила не лише вирішення регіональних проблем, але й виконання питань загальнодержавного значення. Центральна влада, зосереджена на веденні бойових дій, делегувала земським і міським органам турботи про життєзабезпечення населення й організацію тилу. Міські управи робили кроки в напрямку стабілізації цін, налагодження власної системи постачання предметів першої необхідності. Імператорський уряд поклав на органи самоврядування низку нових завдань: квотування державної допомоги сім’ям мобілізованих, організацію догляду за пораненими й турботу про біженців. З ініціативи земств до цього переліку додалося виробництво озброєння і військового знаряддя.
Значну частку в міських і земських управах Полтавщини складали представники місцевого дворянства й торговельно-промислової еліти, які неодноразово обиралися до цих органів. Чергові вибори до земств і міських дум відбулися в губернії у 1913–1914 рр. в атмосфері передбачуваності та за відсутності підвищеного суспільного інтересу [18, № 483, 1913 р.].
За видатковою частиною бюджету земства Полтавської губернії посідали третє місце в країні, а за витратами на освіту й економічний благоустрій – перше. Кошторис губернського земства на 1913 р. складав 14 290 567 крб., видатки на народну освіту становили 38,9 %, медицину – 18,5 %, на економічний благоустрій – 12,7 %. Слід додати, що на Полтавщині загальні бюджетні видатки повітів (77,9 %) були більші за губернські, які становили 22,1 % [19, 1–13].
За рахунок неокладних зборів – грошових надходжень від урядових установ на освіту, позик і кредитів − покривалися 50,2 % витрат земств губернії. Решта видатків забезпечувалася за рахунок окладних зборів, значну частку яких складала оплата за користування земськими лісами й землями. Ця пропорція змінюється під час війни, й у 1915 р. 60 % бюджету забезпечують окладні платежі [19, 1–13].
В умовах військового часу структура бюджету Полтавського губернського земства зазнає незначних змін. Протягом 1914–1917 рр. внаслідок зменшення надходжень від казни скорочується частка видатків на освіту: 1914 р.– 36,65 %; 1915 р. – 29,18 %; у 1917 р. – 24,46 %. За рахунок скорочення витрат на будівництво й ремонт шкільних будинків загальна сума на розвиток народної освіти у 1915 р. зменшилася у порівнянні з 1914 р. на 1 290 476 крб. (31,2 %). У той же час обсяги загальних видатків на медицину, економічний благоустрій, оплату боргів тощо мають щорічні коливання у межах 2-3 % [20, 209; 21, 167].
З початком війни значно збільшуються видатки земських управ на квартирування війська. Лише за рік із часу першої мобілізації Кременчуцька повітова управа витратила за цією статтею 16 016 крб. 17 коп., до яких у липні 1915 р. додалися щомісячні суми від 2 000 до 3 000 крб. за постій у Кохнівській волості близько 6 000 вояків і 400 коней [12, 17].
Основні видаткові статті бюджетів міських управ Полтавщини у 1912 р. мали наступний вигляд: оплата боргів – 18 %, народна освіта – 14,9 %, військова квартирна повинність – 12,1 %, утримання апарату управління – 9,8 %. Найбільші бюджети мали Полтава – 946,3 тис. крб. і Кременчук – 688,7 тис. крб., а найменший серед повітових міст Зіньків – 25,8 тис. крб. [19, 137–139]. Протягом війни більшість міських бюджетів секвеструються. Так, у Кременчуці до закінчення війни відкладалося замощення низки вулиць і Соборної площі, будівництво захисної дамби біля Дніпра і прокладення нових трамвайних гілок.
У перші десятиліття ХХ ст. пріоритетними напрямами діяльності земств Полтавщини в галузі народної освіти були розбудова мережі початкових шкіл і забезпечення їх педагогічними кадрами. Педагогічне бюро, створене при губернській земській управі, відповідало за розповсюдження фахової літератури, організовувало спеціалізовані курси, а з жовтня 1914 р. видавало «Педагогічний журнал».
Підготовка педагогічних кадрів у губернії здійснювалася у церковній учительській школі та п’яти другокласних школах. У вересні 1914 р. завдяки зусиллям губернського земства в Полтаві відкрився Педагогічний інститут. Як і в довоєнний період, протягом 1914–1916 рр. у Кременчуці, Ромнах, Кобеляках і Пирятині проводилися педагогічні курси, які відвідало близько 1 000 слухачів.
Під час Першої світової війни на Полтавщині відкривається 110 початкових народних училищ, таким чином, їх загальна кількість у порівнянні з 1913 р. зросла на 3%. У цей же період на 19,8 % збільшується загальна чисельність учнів початкових земських шкіл губернії, і станом на 01.01.1917 р. їх кількість становила 173 106 осіб, а частка дівчат зросла з 32 % до 37% [15, 199].
Чисельність педагогічних працівників губернії протягом 1914–1916 рр. збільшується на 37,4 %, і на 1 січня 1917 р. вона становила 5 591 особу. Збільшення частки жінок-учителів з 66 % до 72,5 % пояснюється низкою мобілізаційних заходів і причинами економічного характеру. Тільки з Кременчуцького повіту в армію призвали понад 40 досвідчених земських вчителів, до того ж низька зарплата на тлі підвищення цін на товари першої необхідності в 1,5-2 рази спонукала педагогів-чоловіків шукати іншу роботу.
В умовах загострення економічної кризи Полтавське губернське земство підвищує існуючі стипендії та призначає нові. Найбільші виплати – 375 крб. за рік − отримували уродженці Полтавської губернії – учні Московського Строганівського й Петроградського барона Штигліця училищ. Такий же розмір мала стипендія імені М. Лисенка для полтавців, які навчалися у Київському музичному училищі. Під особливим патронатом губернського земства знаходилася Лохвицька школа глухонімих, субсидії на утримання якої постійно зростали. Ця практика продовжувалася й під час війни [8, 17–21].
Водночас з піклуванням про підвищення рівня освіти педагогів губернське земство приділяло велику увагу покращенню матеріально-технічної бази шкіл, придбанню наочних посібників, відкриттю районних музеїв, використанню кінематографа у навчальних цілях [8, с. 34].
На Губернському земському зібранні 1914 р. порушувалося питання про необхідність створення для просвітницьких цілей земських кінематографів двох типів. Перший – при управах, з великим апаратом на бензиновому двигуні та механіком для його обслуговування. Другий – «шкільний» з апаратом типу «Кок» фірми «Пате», яким міг би управляти пересічний вчитель [7, 49]. Заходи зі створення «земського кінематографа» були складовою в розбудові системи позашкільної освіти, основною базою якої мала стати мережа «народних будинків». Полтавська губернська земська управа ініціює будівництво «народних будинків» ще у 1912 р., але нагальним це питання стає на початку війни. «Народний будинок» мав поєднувати функції бібліотеки-читальні та аудиторії для проведення навчальних курсів, занять, лекцій, музейних і художніх виставок, літературних вечорів тощо. Саме культурне дозвілля в «народному будинку» мало стати альтернативою горілці для тверезого села після заборони продажу алкогольних напоїв.
Губернське земство розробило перспективний план побудови «народних будинків» на 1916–1928 рр. і визначило розмір повітових внесків до спеціального фонду. На земських зібраннях 1915 р. доповіді щодо розбудови мережі «народних будинків» заслухали в 10 повітах, але видатки на їх будівництво до своїх кошторисів занесли тільки Кременчуцька (6 000 крб.) і Переяславська (10 000 крб.) управи, а решта відклали це питання до кінця війни [5, 202–207].
Напередодні Першої світової війни за кількістю лікарських дільниць (157) Полтавщина посідала друге місце в імперії, а за чисельністю фельдшерських пунктів (200) – перше. За кошти губернського земства утримувалися соматична і психіатрична лікарні у Полтаві, лікарня у Кременчуці, психіатричні колонії під Полтавою та в Ромнах. Під час війни закінчувалося будівництво народного туберкульозного санаторію під Гадячем і водолікарні-курорту в Миргороді [6, 164–168 ].
На початку серпня 1914 р. на Полтавщині починається розбудова земської шпитальної мережі, на розвиток якої губернська управа асигнувала 350 000 крб. Видатки земства на утримання лазаретів для поранених і хворих вояків зростали протягом усієї війни: у 1914 р. – 3 422 крб. 62 коп.; у 1915 р. – 15 066 крб. 52 коп. у 1916 р.–16 085 крб. 79 коп., окрім того 407 крб. 73 коп., надано на функціонування санітарного потягу ВЗС № 196 [13, 174; 14, 181; 15, 161].
Нормальному функціонуванню багатьох медичних закладів заважали перманентні мобілізації досвідчених лікарів і медсестер, на місце яких часто приходили особи з недостатньою кваліфікацією. Унаслідок мобілізацій трьох лікарів і чотирьох медичних сестер зі значним фізичним перевантаженням працював персонал Кременчуцької земської лікарні, який обслуговував населення великого регіону і шпиталь на 250 ліжок. Симптоматичним стає зростання під час війни смертності серед цивільних пацієнтів цього медичного закладу: 1914 р. – 6,7 %; у 1915 р. – 7,5 %; 1916 р. – 8,1 %, у 1917 р – 10,2 %, тоді як у Полтавській земській лікарні частка смертей у 1914 р. становила 5,3 %, а у 1917 р. – 4,2 % [13, 160, 168; 14, 155, 168; 15, 132, 139].
Улітку 1915 р. на Полтавщині фіксувалися випадки захворювань на холеру й висипний тиф, а хвиля біженців із західних губерній несла потенційну загрозу щодо розповсюдження низки інфекційних хвороб. У січні 1916 р. на з’їзді земських лікарів прийнято рішення про створення санітарно-епідеміологічного бюро та інституту окружних санітарних лікарів. У липні-грудні 1916 р. санітарні загони бюро виїжджали до 11 повітів Полтавщини для боротьби з випадками дизентерії, віспи, дифтерії, скарлатини, висипного і черевного тифу.
Унаслідок перших мобілізацій 1914 р. – найбільш масштабних за весь час війни − утворився великий прошарок цивільного населення, яке втратило годувальників, призваних до діючої армії. Для нейтралізації можливих проявів невдоволення виникла потреба в системі розподілу державної допомоги серед нової соціально незахищеній категорії населення.
Першим масштабним завданням військового часу, яке держава делегувала органам місцевого самоврядування, стало створення системи піклування про сімейства мобілізованих до армії. Основна робота у цій справі була покладена на повітові піклування, які очолювали предводителі дворянства. До складу піклування входили повітовий військовий начальник, справник, податний інспектор, член землевпорядної комісії, земський начальник, представник від єпархії, міський голова повітового центру, міська управа в повному складі, а також повітова земська управа і два члени повітового земського зібрання, голови парафіяльних рад опіки й волосні старшини [2, 208–210]. Отже, у справі надання підтримки сім’ям мобілізованих об’єднувалися представники майже усіх державних і громадських інститутів, які існували в повіті. Безпосередня ж опіка у сільській місцевості покладалася на піклування, утворені на волосних сходах.
Дія Закону від 25 червня 1912 р. щодо отримання продуктової (у грошовому еквіваленті) допомоги членам сімейств нижніх чинів запасу й ратників, призваних на дійсну військову службу, розповсюджувалася на осіб, які в мирний час утримувалися за рахунок праці мобілізованих. Під час війни до Закону вносилися зміни, і у 1915–1916 рр. цей контингент розширився за рахунок сімей новобранців дострокових призовів 1917 р. і 1918 р., які мали пільгу І розряду [1, 144].
У серпні 1914 р. Полтавське губернське присутствіє у земських і міських справах визначило щомісячний розмір грошової допомоги у розмірі: старшим членам сімейства – 1 крб. 25 коп., дітям до п’яти років – 2 крб. 50 коп.. У той же час у деяких повітах піклувальні ради утримували на власні поточні видатки по 5-10 копійок з людини. В умовах значного підвищення цін розмір допомоги у 1917 р. збільшується до 6 крб. 50 коп. [4, ф. 991, оп. 1, спр. 41, арк. 37].
Відповідно до розрахунків Полтавського Губернського статистичного бюро середньорічний бюджет найбіднішої сільськогосподарської сім’ї (3,3 члени) становив 180 крб. 95 коп., а найбагатшої (6,8 членів) – 953 крб. 71 коп. Таким чином, державна грошова допомога забезпечувала третину річних видатків малозабезпеченої сільськогосподарської сім’ї – жінки з двома малолітніми дітьми [21, 161–165].
На позачергових зборах губернського земства 01.08.1914 р. розмір допомоги, визначений присутствієм, був визнаний достатнім. У той же час повітовим управам рекомендувалося визначити малозабезпечені сім’ї, які потребують персональної опіки. Окрім того, було прийнято рішення про звільнення родин мобілізованих від оплати низки окладних земських зборів.
На серпневих повітових земських зборах утворилися місцеві піклування за сім’ями мобілізованих і визначено їх основні напрями роботи. У Костянтиноградському повіті на фінансування волосних піклувань асигнували 10 000 крб., а кожному сімейству надавалася одноразова допомога в розмірі 100 крб. Кременчуцька земська управа створила комісію з виявлення у волостях повіту малозабезпечених сімей і виділила кошти на агрономічні ділянки по 500 крб. для забезпечення потреб жінок-солдаток під час сільськогосподарських робіт [11, 66].
У липні 1914 р. лише з Лохвицького повіту призвали 2 986 запасних і ратників, які мали дітей до п’яти років, а загальна кількість неповнолітніх членів сімейств мобілізованих сягала 10 080 осіб. На їх утримання лише за перші 1,5 місяці війни Лохвицьке повітове земство сплатило 30 047 крб. 16 коп. У Кобеляцькому повіті від початку війни і до 01.09.1917 р. допомогу на загальну суму 4 548 851 крб. 54 коп. отримало 54 325 осіб [4, ф. 991, оп. 1, спр. 41, арк. 133, 165].
Середній вік жінки-солдатки становив 24,8 років. Розподіл за віковими групами мав наступний вигляд: молодша (18–21 рік) – 15 %; середня (22–29 років) – 71 %; старша (від 30 років) – 14 %. У віковій групі 18-23 роки 68 % солдаток не мали дітей, що дає підстави говорити про нетривалий термін шлюбу. У родинах мобілізованих вояків 69 % дітей були віком до п’яти років, 18 % мали вік 6–9 років. Підлітки 10–16 років, які б могли виконувати неважку сільськогосподарську працю, становили лише 13 % [4, ф. 991, оп. 1, спр. 2, арк. 1–14].
Особлива увага приділялася допомозі сім’ям працівників земств, покликаних до війська. Залежно від звання мобілізованого розраховувався розмір грошової допомоги. Повне жалування з останнього місця роботи виплачувалося родинам мобілізованих нижніх чинів і ратників, а сім’ям офіцерів, військових лікарів і чиновників – половина посадового окладу. Протягом 1914–1916 рр. земства Полтавщини на ці потреби витратили 698 640 крб. 17 коп. [13, 221; 14, 219; 15, 195].
Надання допомоги в містах Полтавщини покладалося на піклування, утворені при управах. Часто дефіцит міського бюджету гальмував цей процес. На початку війни натовпи жінок мобілізованих вояків «штурмували» будинок Кременчуцької управи [22]. Для забезпечення необхідних надходжень до спеціального фонду з виплати допомоги управа підвищила із січня 1915 р. оплату за проїзд у трамваї й тариф на користування водопроводом. Підняття ціни на проїзд у кременчуцькому трамваї з чотирьох до п’яти копійок за 10 днів дало додатковий прибуток у розмірі 307 крб. 63 коп. [18, № 790, 1914 р.; № 804, 1915 р.].
Губернське земство опікувалося долею дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронтах Першої світової. Під час війни за кошти Романівського комітету з піклування за сиротами сільського стану у містечку Решетилівці розпочалося будівництво інтернату для 20 знедолених дітей. Учні трьох професійних навчальних закладів Полтавщини отримували «Романівські стипендії для сиріт ІІ Вітчизняної війни» з фондів Романівського комітету й губернського земства [6, 10–11, 18–21].
Протягом 1914–1917 рр. губернське земство бере активну участь у справі збирання пожертв на потреби війни. Тільки за перший рік війни за рахунок передачі у оренду зали управи, кухлевих зборів і благодійних симфонічних концертів, пожертв від приватних осіб і організацій та інших операцій отримано 20 116 крб. 81 коп. Зібрані кошти витратили на придбання продуктів і теплих речей для діючої армії, а частину з них перераховано до Тетянинського комітету, ВЗС і на допомогу біженцям-полякам [13, 223, 234; 14, 220, 221; 15, 196, 197].
Основу грошових надходжень у другому півріччі 1915 р. становили пожертви приватних осіб й організацій (40,6 %), а решту склали надходження від благодійного вечора з продажем лотерейних білетів; від корпорації Полтавської духовної єпархії на протези тощо. Основні витрати (75,3 %) у цей період припадали на закупівлю матеріалів й оплату праці швачок з пошиття білизни для вояків. У цей період до «полтавських» 9-ї і 60-ї піхотних дивізій та інших військових частин відправили 834 пуд. речей і продуктів, прийнятих на земському складі від сільських товариств і приватних осіб [13, 223, 234; 14, 220, 221; 15, 196, 197].
В умовах погіршення економічної ситуації інтенсивність надходжень до губернського фонду на потреби війни поступово згасає. Із другої половини 1915 р. земство не проводить кухлеві збори, а частка пожертв від приватних осіб й організацій знижується з 25,8 % у 1914 р. до 9,8 % у 1916 р. У 1916 р. фонд поповнюється за рахунок перехідних платежів і орендної плати за актову залу земської управи. У той же час до війська відправили 605 пуд. подарунків [13, 223, 234; 14, 220, 221; 15, 196, 197].
Перші випадки підняття цін на продовольчі товари в містах Полтавщини відмічалися одразу ж після оголошення мобілізації. Кременчуцька газета «Придніпровський голос» з 23.07.1914 р. констатувала щоденне подорожчання борошна, хліба, вершкового масла, цукру, оселедців. На середину грудня припадає чергове підвищення цін на товари першої необхідності. На 10 % дорожчає цукор, на 40 % – гас, удвічі дорожчає сіль. У магазинах і на ринках не спостерігалося передріздвяного пожвавлення торгівлі, а в умовах бездоріжжя припинився підвіз продуктів із найближчих сіл [18, № 664, № 784, № 788, 1914 р.].
Продовольче питання на початку війни зовсім не порушувалося на державному рівні. У широких колах громадськості превалювали погляди, що в умовах падіння експорту в країні мають залишатися великі надлишки сільськогосподарської продукції, а складнощі, які з’явилися в господарському житті на початку війни, здавалися епізодичними [22, № 32, 1914 р.]. В урядових колах вважали підвищення цін на першому етапі війни проявом спекулятивної діяльності місцевих підприємців. 30 липня 1914 р. губернатори отримали циркуляр МВС, у якому рекомендувалося застосовувати всі важелі влади для боротьби зі спекуляцією товарами першої необхідності.
Транспортна криза унеможливила нормальне функціонування кременчуцьких млинів, і на початку 1915 р. відбувається чергове зростання цін на зернові культури. Для нормалізації ситуації на хлібному ринку губернії і виконання плану заготівлі продуктів для армії уповноважений С. Гриневич оголосив фіксовані ціни на жито, овес, гречку, пшеницю, ячмінь і просо [22,
№ 9, 1915 р.].
Реакцією на підвищення цін на товари першої необхідності стає відкриття нових споживчих товариств і спеціалізованих крамниць навіть у тих волостях губернії, де відкриття кооперативів до війни було непосильною справою. Зокрема, у період з осені 1914 р. по березень 1915 р. у Лохвицькому повіті відкрили десять споживчих товариств, які закуповували мануфактурні й бакалійні товари у спеціальних оптових крамницях Києва [22, № 16–17, 1915 р.].
У той же час за рахунок транспортних видатків ціни у споживчих крамницях знаходилися на рівні інших роздрібних торговельних закладів. Перешкодою для нормального функціонування споживчих товариств стала й таксація цін, запроваджена земськими й міськими управами на більшість товарів широкого вжитку. Якщо в нормальних умовах великі партії продуктів закуповувалися за оптовими цінами, то в умовах таксації торговці збували свій товар виключно за максимально дозволеними цінами [22, № 16–17, 1915 р.].
Незважаючи на це, у селах, де функціонували споживчі товариства, фіксувалися ціни на 20–25 % нижче загальногубернського рівня. Забезпечення населення продовольством за зниженими цінами взяли на себе й деякі товариства дрібного кредиту Полтавщини. У 1915 р. Пирятинська каса виписувала вагонами цукор, сіль, борошно й відпускала їх споживчим товариствам у кредит, але більшість подібних установ не перейняла цього досвіду. У першій доповіді губернської земської управи на зборах 1915 р. наголошувалося на неефективності таксації цін і необхідності залучення кооперативних товариств Полтавщини до першочергової справи – подолання дорожнечі [5, 1–7].
Масове прибуття біженців восени 1915 р. призвело до зростання цін на ринку житла й на товари широкого вжитку. У довоєнний період 57,5 % мешканців міст губернії орендували житло, а у Кременчуці й Полтаві цей показник становив 74,9 % і 74,2 % відповідно. Особливо гостро сприймалося підвищення орендної оплати житла населенням, доходи якого складали пенсії та інші форми соціальної допомоги. У рамках кампанії щодо боротьби з дорожнечею з липня 1915 р. повітові земства губернії встановили 10-20 % надбавку до зарплати своїх працівників [12, 99–101].
У цей період земство й кооперативні організації активно інформували населення щодо причин виникнення дорожнечі та засобів її подолання. Основними причинами явища називалися дезорганізація попиту торговими посередниками, які діяли у змові з потужними банківськими організаціями [22, № 33, 1915 р.].
Визначалися місцеві винуватці – скупники, баришники, спекулянти. До цих категорій зарахували й селян, які отримували значні прибутки від загальної руйнації господарських відносин. Збільшення доходів селян пояснювалося зростанням оплати праці найманих робітників, сприятливою кон’юнктурою на сільськогосподарському ринку і зменшенням витрат у зв’язку із забороною продажу алкоголю. Поточна економічна криза в Російській імперії визнавалася унікальною, тому боротьба з нею мала стати справою державною. На земства ж покладалося завдання «зупинити жадібність села, яке стало багатим як ніколи» [22, № 33, 1915 р.] .
Узагалі в Російській імперії протягом першого року війни споживання зростало стихійно й не піддавалося нормуванню. Закупівля продуктів для армії викликала швидке зростання цін, що спонукало товаровиробників, які очікували отримання надприбутків, гальмувати насичення ринку [3, 83]. Таким чином, дезорганізація економічних стосунків значно підсилила позиції великих торгівців збіжжям.
Припинення продажу спиртних напоїв звільнило в населення імперії близько 1,5 млрд. крб. і створило підвищений попит на предмети широкого вжитку. Протягом війни ринок задовольняв потреби багатомільйонної армії у продуктах, які військовослужбовці до мобілізації вживали у значно меншій кількості [3, 85]. У той же час відбувається падіння загального рівня споживання міського населення, яке особливо стало помітним напередодні Лютневої революції.
На початку 1916 р. Микола ІІ висловив думку про необхідність рішучої і планомірної боротьби місцевої влади з підвищенням цін. Міністерство внутрішніх справ доручило губернаторам залучити до цієї роботи міські й земські самоврядування і провести для детального розгляду питання надзвичайні земські збори й засідання міських Дум. На зборах висловлювалися думки щодо бажаності впорядкування залізничних перевезень і встановлення твердих цін в місцях виробництва товарів. Стало зрозуміло, що проблема дорожнечі вимагає рішень державного рівня, а заходи, що приймаються на місцях, не можуть привести до радикального вирішення проблеми [5, 1–7].
Навесні 1916 р. містами Полтавщини поширилася нова хвиля подорожчання життя. Напередодні Великодня дорожчають м’ясо, риба, птиця, а пізніше й гас, мило, сірники, відчувається дефіцит цукру, зростають розцінки на послуги перукарів, фотографів. За визначенням журналістів, візники «деруть з пасажирів за проїзд, скільки Бог на душу покладе». В умовах значного подорожчання взуття – до 20 крб. за пару черевиків і 6 крб. за ремонт чобіт – у пресі з’являються замітки про користь личаків. У той же час дефіцит і дорожнеча товарів не вносили кардинальних змін у життя заможних верств населення міст, для яких до крамниць завозилися партії імпортних галантерейних товарів [17, №№ від 14.08.1916 р.; 18, № 1171, № 1179–№ 1181, № 1190].
У цей період губернський центр переживає цукрове, соляне, сірникове й масляне «голодування». Унаслідок чуток про припинення постачання гасу, що циркулювали містом у вересні 1916 р., у Полтаві з’являються «гасові хвости». Протягом останнього передреволюційного року споживання продуктів і купівля промислових товарів у сім’ях з достатком нижче середнього падає до мінімального рівня, а м’ясо й риба фактично виходять з раціону. Для боротьби з дорожнечею у Кременчуці утворилися споживчі кооперативи «Загальна користь» і «Самодопомога», які відкривали власні крамниці, будували хлібопекарні тощо [17, № від 20.09.1916 р.; 137, № 1181].
У той же час чергові заходи з таксації цін не призвели до бажаних результатів. На полтавських базарах за «таксовану» ціну на м’ясо покупець міг його просто не знайти або ризикував отримати продукт низької якості. На кременчуцьких ринках продавали сурогати молока; при таксованих цінах на хліб знизилася його якість і зменшилася вага батонів і булок [5, 1–7].
За розпорядженням губернського керівництва поліція намагалася слідкувати за порушеннями у сфері торгівлі й виявляти факти приховування товарів. Губернське керівництво покладало сподівання на співпрацю населення з поліцією, які внаслідок традиційно негативного сприйняття органів правопорядку залишилися нездійсненими. Боротьба з порушниками, як правило, закінчувалася фіксацією у протоколах пояснень на кшталт: «Мій млин за межею міста», «Ми по таксі повинні продавати тільки городянам», «Нехай пани гризуть свою таксу» [23, ф. 321, оп. 1, спр. 224, арк. 34; 5, 1–7].
Розуміння хибності таксації цін спонукало місцеве самоуправління до більш широкої співпраці з споживчими товариствами. У випадках неможливості подолати дефіцит окремих продуктів, зокрема цукру, запроваджувалося карткове забезпечення [16, № 4, 1917 р.]. В умовах зростання дефіциту на велику групу товарів земські й міські управи Полтавщини зверталися до державних органів влади з питанням можливості отримання коштів для їх закупівлі. З огляду на потік подібних заяв з жовтня 1916 р. утворено фінансову комісію, яка мала вирішити питання щодо надання позик органам місцевого самоврядування.
Таким чином, протягом війни органи місцевого самоврядування значно розшили сферу своєї діяльності. Професійні кадри земств і міських громадських управлінь мали високий рівень практичного досвіду й добре налагоджену систему комунікацій, які інтенсивно використовувалися імперської адміністрацією.
Під час війни продовжувала зростати матеріально-технічна база шкіл, планувалася розбудова мережі закладів позашкільної освіти і культурного відпочинку. Міські самоврядування брали активну участь у розбудові шпитальної мережі, допомозі біженцям, сім’ям мобілізованих вояків. Окремим напрямом роботи земств і міських управ Полтавської губернії умовах Першої світової війни стали заходи з регламентації споживчого ринку, які полягали у таксації цін, закупівлі товарів широкого вжитку і виплаті спеціальної грошової допомоги.
Формат статті не дає можливості розкрити всі аспекти діяльності органів місцевого самоврядування Полтавщини під час Великої війни, зокрема організацію військово-промислових комітетів, постачання сільськогосподарської продукції та коней до діючої армії тощо. Ці напрями в роботі земств і міських управ Полтавської губернії заслуговують на окремі ґрунтовні студії.
Джерела та література
- Авербах Е. И. Законодательные акты вызванные войною 1914–1916 гг. : законы, манифесты, рескрипты, указы, положения Совета Министров, военного и адмиралтейств-советов : распоряжения и постановления министров и др. Т. 3 / Е. И. Авербах – Пг. : Труд, 1916. – 788 с.
- Авербах О. И. Законодательные акты вызванные войною 1914–1916 гг. : законы, манифесты, рескрипты, указы, положения Совета Министров, военного и адмиралтейств-советов : распоряжения и постановления министров и др. Т.1. Издание 2-е / О. И. Авербах. – Пг. : Труд, 1916. – 700 с.
- Букалова С. В. Орловская губерния в годы Первой мировой войны: социально-экономические, организационно-управленческие и общественно-политические аспекты (дореволюционный период: июль 1914 – февраль 1917 г.) : дис. … канд. ист. наук : 07.00.02 / С. В. Букалова. – Орел, 2005. – 294 с.
- Державний архів Полтавської області.
- Доклады губернской земской управы Полтавскому губернскому земскому собранию 51 очередного созыва за 1915 год. – Полтава : Типография Фришберга, 1916. – 337 с.
- Доклады губернской земской управы Полтавскому губернскому земскому собранию 52-го очередного созыва. 1916 года. – Полтава : Электрическая типо-литография И. Л. Фришберга, 1917. – Вып. ІІ. – 228 с.
- Доклады губернской земской управы Полтавскому губернскому земскому собранию 50 очередного созыва за 1914 год. – Полтава : Типо-литография И. Л. Фришберга, 1915. – 345 с.
- Доклады Полтавскому губернскому земскому собранию 52-го очередного созыва губернской земской управы. Вып.1. – Полтава : Типо-литография И. Л. Фришберга, 1917. – 222 с.
- Економічна діяльність Полтавського губернського земства у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть [Навчальний посібник для профільного навчання [ історичний та економічний профілі]: навчальний посібник / Л. Л. Бабенко, С. В.Шульга, В. В. Зелюк; ПОІППО; ПНПУ. – Полтава, 2012. – 80 с.
- Козаченко А. І. Особливості діяльності Полтавського земства у період першої світової війни (1914–1916 рр.) [Електронний ресурс] / А. І. Козаченко. // Теорія і практика правознавства. – 2014. – Вип. 1. Режим доступу : URL : http :// nbuv.gov.ua / j-pdf/tipp_2014_1_3.pdf
- Кременчугское земство Полтавской губернии. Постановления Земских собраний за 1914 год чрезвычайных: 28 марта и 11 августа и очередного 50 созыва 3 и 4 ноября с докладами управы и приложениями к ним. – Кременчуг : Типография наследников И. А. Дохмана,1915. – 403 с.
- Кременчугское земство Полтавской губернии. Постановления земских собраний за 1915 год чрезвычайных: 5 июля и 18 декабря и очередного 51 созыва 11, 12 и 13 ноября с докладами управы и приложениями к ним. – Кременчуг : Типография наследников И. А. Дохмана,1915. – 446 с.
- Отчет Полтавской губернской земской управы за 1914 год. – Полтава : Типо-литография И. Л. Фришберга, 1915. – 224 с.
- Отчет Полтавской губернской земской управы за 1915 год. – Полтава : Типо-литография И. Л. Фришберга, 1916. – 225 с.
- Отчет Полтавской губернской земской управы за 1916 год. – Полтава : Типо-литография И. Л. Фришберга, 1918. – 224 с.
- Полтавские губернские ведомости. – Полтава. – январь-февраль 1917 г. (27)
- Полтавский день – Полтава. – июль-сентябрь 1916 г.
- Приднепровский голос. – Кременчуг. – январь-декабрь 1913 г., январь-апрель, июль-декабрь 1914 г., январь-февраль 1915 г., март-июнь 1916 г., январь 1917 г.
- Статистический ежегодник Полтавского губернского земства на 1913 год. – Полтава : Типография Т-ва Печатного дела, 1916. – 131 c.
- Статистический справочник по Полтавской губернии на 1914 год. – Полтава : Типография Т-ва Печатного дела, 1914. − 240 с.
- Статистичний справошник по Полтавській губернії на 1918-19 рр. – Полтава : Друкарня Т-ва Печатного діла, 1919. – 185 с.
- Хуторянин. – Полтава. – май-декабрь 1914 г., январь-декабрь 1915 г., январь-декабрь 1916 г., январь-февраль 1917 г.
- Центральний державний історичний архів, м. Київ.
Summary
Viktor Sarancha
The Local government of Poltava province in the First World War (1914-1917)
The article is explored the specificity of the functioning of the local government of Poltava region in the First World War. Also was considered the structure and dynamics of budgets of provincial zemstvos and city authorities during the war. The special attentionis spared to to the activity of the self-government of Poltava region in the field of education and medicine, the organization of assistance to mobilized families and refugees. Shown the actions of the local government against the high cost and commodity deficit.
Key words: Poltava province, the First World War, local government, zemstvo, government, mobilization, help
Саранча В. І. Органи місцевого самоврядування Полтавської губернії під час Першої світової війни (1914-1917 рр.) Старожитності та історія Кременчука: збірник наукових праць / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК; Департамент культури і туризму Полтавської ОДА; Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради; Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського; Кременчуцький краєзнавчий музей; [відп. Ред. Супруненко О.Б.; ред. Кол.: Бабенко Л. Л., Вадімов В. М., Вирський Д. С. та ін.]. – Київ; Полтава; Кременчук : ЦП НАН України і УТОПІК, 2018. – С. 200-212.
З профілем автора та переліком його публікацій можна ознайомитися за посиланням
https://scholar.google.com.ua/citations?user=UuIQvfIAAAAJ&hl=uk
Саранча Віктор Іванович, кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних наук, культури і мистецтва Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського