У першому півріччі 1949 року передбачалося розчистити і підготувати до освоєння під зелений масив ділянку площею приблизно 15 тис. квадратних метрів, що прилягала до набережної і яка на той час була просто пустирем із зруйнованими будівлями. Ще місто стояло в руїнах, а працівники управління благоустрою вже насаджували дерева та кущі на території набережної. Тут восени 1950 року передбачалася посадка 1750 дерев та 4000 кущів. Вздовж тротуару набережної були встановлені скульптури «Спортсмен» і «Спортсменка», садові лави, а також відновлено довоєнний фонтан, але з іншою скульптурою – «Олені». Ця ділянка мала становити частину великого наддніпрянського міського парку. Планування парку, як одного із першочергових об’єктів, передбачалася ще схемою генерального плану міст Кременчук – Крюків за 1947 рік. У квітні 1950 року управління головного архітектора Кременчука уклало договір з «Діпроміст» (Державний інститут проектування міст, Київ) на розробку технічного проєкту парку на набережній площею 32 га, вартість якого становила 17 800 карбованців. Ряд проектних матеріалів цієї схеми, в тому числі й технічний проект парку, були використані як опорні у 1952 році при підготовці другого варіанту генерального плану міста, необхідність якого виникла у зв’язку з будівництвом гідроелектростанцій на Дніпрі біля Кременчука. Враховуючи останнє, більшість технічних проектів потребували змін. Стосувалося це і проекту парку, територію під який готували декілька років. Так, навесні 1954 року було проведено кілька недільників (не суботників – бо працювали шість днів на тиждень!), в яких взяли участь 61 колектив різних підприємств міста, вивезено 662 куб. м будівельного сміття (189 машин).
В 1955 році Постановою Ради Міністрів УРСР за № 923-90 від 30.07.1955 р. був затверджений новий генплан міста Кременчука. На той час площа парків і скверів становила 28,4 га, площа зелених насаджень на душу населення – 2,2 кв. м, що було вкрай недостатньо. Планом передбачалося збільшення площі зелених насаджень міста, в тому числі створення парку на набережній. Діпроміст складає новий технічний проект парку. Але його не затвердили за браком коштів на будівництво. Цього ж року виходить постанова Ради Міністрів УРСР № 869 від 15.07.1955 р. «Про десятирічний план створення і розвитку зелених зон міст і робітничих селищ». Для всіх областей і основних міст України були визначені завдання щодо створення нових насаджень у зелених зонах, будівництва оранжерей, теплиць, розсадників. У світлі цих рішень Харківському філіалу Діпроміст у 1955 році Держбудпром УРСР було доручено розробити проект зеленої зони для Кременчука, який був закінчений у вересні 1957 року і, до речі, визнавався одним із найвдаліших. Одночасно виконкомом Кременчуцької міської Ради депутатів трудящих (рішення № 300 від 28.06.1956 року) затверджується план нових насаджень у зеленій зоні міста на період 1955-1964 рр. Другим пунктом виконання цього плану було створення Парку набережної площею 10 га (назва умовна, за місцем розташування). Згідно з планом нових насаджень майбутній Придніпровський парк мав створюватись у декілька етапів. Протягом 1959 року Харківським філіалом Діпроміст розроблялася проєктна документація на парк. У квітні був виготовлений кошторис на проектування парку культури та відпочинку, вартість якого склала 30621 крб. Проект планування і озеленення парку довго проходив погодження у різних інстанціях. Судячи з рецензій, він був не зовсім вдалий, багато в чому не відповідав архітектурно-планувальному завданню, тому потребував корегування. Саме тому проект був затверджений виконкомом Полтавської обласної ради депутатів трудящих лише у січні 1960 року. Його попередня вартість складала 4852,7 тис. крб. Передбачалася 50-відсоткова пайова участь нафтопереробного заводу у будівництві парку, при цьому в 1960 – 1 млн. крб., в 1961 – 1,2 млн. крб. на виконання першочергових робіт. Згідно з проектом, як і передбачалося генеральним планом м. Кременчука, набережна зі сквером становили частину майбутнього парку, який мав зайняти площу 24,2 га і розкинутися між вулицями Першотравневою, Поштовою, провулком Садовим (перша черга) та вулицями Першотравневою, Б. Хмельницького і дамбою (друга черга). Головний вхід у парк передбачався по осі вулиці Леніна з південно-західного боку площі і був вирішений у вигляді двох пілонів із металу і пластмаси молочного кольору на гранітному цоколі з освітлювальною арматурою всередині.
Основний композиційний елемент парку – центральна алея – з’єднувала площу з набережною. Більшість алей проєктувалися з використанням покриття існуючих вулиць історичної частини міста, які увійшли до території парку. Так, центральною алеєю парку став колишній провулок Успенський, паралельно їй, ліворуч, вздовж огорожі залізничної лікарні алея – провулок Банний, праворуч пролягли алеї – провулки Дніпровський (липова алея з округлою клумбою), Садовий (вздовж садиби колишнього військового шпиталю). Всі зазначені алеї перетиналися колишньою вулицею Мальцевською (раніше – вул. Набережна), яка проходить перед будівлею лікарні залізничників паралельно набережній. Парк поділявся на 5 секторів: культурно-освітньої роботи і видовищних заходів, тихого відпочинку, спортивний, господарчий, санаторно-курортний (проектувався на базі лікарні залізничників). Будівництво передбачалось у дві черги. В першу чергу будівництва входили: естрада, танцмайданчик, лекторій, виставковий павільйон, павільйон тихих ігор, ресторан, 4 торгових кіоски, тир, управління парку, майстерні, гараж, 2 громадські вбиральні, зовнішнє освітлення. В другу чергу – кінотеатр, 2 торгових кіоски, 2 громадські вбиральні, зовнішнє освітлення. Озеленення парку передбачалося лінійними посадками по периметру парку і вздовж алей, а також групові насадження дерев і кущів з галявинами, з використанням багаторічних квітів. Автор проєкту – старший архітектор Харківського філіалу Діпроміст Щербань В.К.
5 квітня 1960 року інженер управління головного архітектора м. Кременчука Ванжула М. А. і техкерівник контори благоустрою Кременчуцького міськкомунгоспу Шаблій О.С. виконали розпланування і встановлення червоних ліній в натурі із закріпленням металевими штирями меж і головних осей споруд (зелений театр, павільйон-читальня, фонтан, обеліск Слави) та доріжок центрального парку культури і відпочинку. Рішенням виконкому Кременчуцької міської Ради депутатів трудящих № 194-а від 04.05.1960 р. був затверджений кошторис на будівництво мереж та благоустрій парку в загальній сумі 953,6 тис. крб. Реалізувати всі пункти проекту не вдалося.
Територія, що відводилася під планування парку, розташована на другій терасі Дніпра, утвореній пісками. Тому в першу чергу була проведена дуже трудомістка робота щодо завезення і розпланування родючого ґрунту. Створення парку можна повною мірою назвати народною будовою, починаючи від багаторічної підготовки території до висадження дерев і кущів. Не було в місті такого підприємства, навчального закладу, державної установи, які б не брали в цьому участі. Щоб освоїти таку площу вчасно, в посадкові терміни, до робіт широко залучалися студенти, школярі. Вони ж протягом вегетаційного періоду допомагали доглядати за закріпленими ділянками. І користь від такої справи була багатогранна: патріотична, виховна, трудова, природоохоронна, пізнавальна. Перші деревні насадження були зроблені навесні 1960 року.
Докладно історія створення парку, видовий склад дендрофлори, значення парку для міста викладено в окремій книзі Музиченко Н.В., Соколової І.М. «Зелена перлина Кременчука: парк над Славутичем», 2009 р.
З 1975 року парк Придніпровський загальною площею 36 га (без охоронної зони) отримав статус парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва (рішення № 531 виконкому обласної Ради депутатів трудящих від 13.12.1975 р.) і був занесений до переліку об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
На сьогодні перша черга парку – від вул. Троїцької до початку вул. Першотравневої – знаходиться на балансі комунального закладу культури «Міський парк культури і відпочинку «Придніпровський»; друга черга, за якою закріпилася назва «Ювілейний», – від річкового вокзалу до бульвару Пушкіна – комунального підприємства «Благоустрій Кременчука».
Парк має дуже важливе водоохоронне, рекреаційне, санітарно-гігієнічне, науково-освітнє, культурне і естетичне значення. Безперечно, згідно із своїм статусом пам’ятки садово-паркового мистецтва (з 1975 р.), парк цінний, перш за все, зеленими насадженнями, утримання яких потребує професійного нагляду і включає санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій з дерев, чагарників і квітів, газонів. Під час щорічних традиційних весняних суботників у рамках двомісячників чистоти і благоустрою нові підсадки здійснюються і на території парку. Так, декілька років тому на набережній з’явилися лінійні насадження горобини звичайної, які, до речі, добре прижились, а минулого року – «бузковий гай». На жаль, Алея охорони праці, закладена до Всесвітнього дня охорони праці 28.04.2010 р. неподалік лікарні залізничників, та насадження хвойних на галявині неподалік від садових скульптур казкових героїв майже всі загинули.
У березні 2011 року була затверджена програма комплексного розвитку парку на період 2011-2015 років. Згідно з нею планувалися поступові вкладення на реконструкцію із залученням спонсорських коштів на загальну суму близько 35 млн. гривень.
Втілення цієї програми в життя було розпочате з благоустрою периферійної частини парку – зони активного відпочинку. Протягом 2015 року реконструкція торкнулася центральної алеї: заміна асфальтного покриття на плитку, розпочате будівництво фонтану. До цього були встановлені нові садові лавки. Реконструкція триває.
Слід зауважити, що роботи повинні проводитися при залученні фахівців з озеленення, з урахуванням законодавчих документів, якими обов’язково необхідно керуватись при проведенні робіт, пов’язаних із зеленими насадженнями на території об’єкта природно-заповідного фонду – пам’ятки садово-паркового мистецтва. При урізноманітненні видового складу слід звернути пильну увагу на терміни їх цвітіння, щоб створити так званий сад безперервного квітування, де б буяння кольорів і пахощів одних видів поступово змінювали інші. Маємо надію, що така реконструкція все ж таки буде втілена в життя повною мірою, і улюблений парк кременчужан, наша зелена перлина, своєрідна візитна картка Кременчука – парк «Придніпровський» – набуде гідного свого статусу вигляду.
Одним із історичних об’єктів, що знаходиться на території парку, є кам’яна стінка водозахисної дамби Центральної набережної. Являє собою піщаний насип, підпертий з боку Дніпра стіною з гранітного буту, яка завершується гранітним парапетом, покритим шліфованими прямокутними плитами із сірого граніту. Вздовж парапету – тротуар, з якого виходи на чотири оглядові майданчики зі сходами до Дніпра. Для будівництва дамби використана сировина з міських кар’єрів.
Історія укріплення берега Дніпра бере початок з 1844 року, коли вперше проводились інженерні вишукування на лівому березі, згідно з якими були визначені ділянки з пристанями, що підлягали укріпленню від розмиву повенями. Це відображено на спеціальному плані «Проект устройства пристани в Кременчуге» (1844 р.). Укріплення берегової лінії разом із рядом інших заходів на території пристаней передбачали оптимізацію річкової торгівлі. Перепоною у вирішенні цього питання постала одвічна проблема – фінансування. Лише 1883 року коштом і силами «Товариства по Дніпру і його притоках» центральну набережну на насипному піщаному валу довжиною 55 сажнів (117 м) почали укріплювати і обкладати місцевим гранітом без цементного розчину на зразок бруківки. Вартість робіт склала 6 тис. карбованців. Будівництво було завершено повністю до початку XX ст. На набережній з дерев’яним парапетом був облаштований невеличкий сквер з однорядною посадкою дерев. Повені 1907, 1908, а також 1916 і особливо 1917 років довели, що центральну набережну треба негайно додатково укріпляти. До цієї проблеми, з причин відомих історичних подій 1917-1920 років, повернулися лише у другій половині 20-х років XX ст. Тоді був розроблений план водозахисних дамб від залізничного мосту через Дніпро вздовж південного і південно-західного мису міста до Піщаної гори, який був затверджений Укрдержпланом у 1927 році. Будівництво кам’яної стінки Центральної набережної міста було завершено через два роки. Урочисте відкриття відбулося 1 вересня 1929 року.
Як уже зазначалося, у 1931 році місто Кременчук зазнало найбільш руйнівної повені за увесь час спостереження за цим явищем. Повінь завдала шкоди і набережній, але кам’яна стінка не постраждала. Протягом 1932-1936 рр. на набережній відновлюється сквер. Сучасний вигляд Центральна набережна набула при будівництві на її території Парку культури і відпочинку «Придніпровський» у 60-ті роки XX ст.
Після пуску Кременчуцької ГЕС (1960 р.) спостерігався постійний підмив стінки Дніпровими водами. Тому на початку 1990-х років виконкомом Кременчуцької міськради був затверджений проєкт капітального ремонту підпірної стінки водоохоронної дамби, підготовлений Управлінням архітектури і містобудування, згідно з яким за кошти державного бюджету основу стінки почали укріпляти залізобетонними конструкціями і насипом із щебеню та гранвідсіву, що суттєво зашкодило зовнішньому вигляду з боку Дніпра. Останнім часом руйнуються і сходи, залишаючи в місцях руйнування лише металеву конструкцію, що теж вимагає негайного відновлення.
Через зарегулювання стоку Дніпра гідроелектростанціями свою початкову функцію водоохоронна дамба втратила, але, безумовно, залишається і на сьогодні своєрідною архітектурною окрасою центральної набережної, органічно поєднуючи берегову територію з парковою. Дамба має статус об’єкта культурної спадщини як об’єкт науки і техніки.
Сьогодні до території парку увійшла ще одна цікава пам’ятка, об’єкт природно-заповідного фонду України – геологічна пам’ятка природи місцевого значення Скеля-реєстр (Рішення № 555 1970 р. виконкому Полтавської обласної ради депутатів трудящих). Розташована поблизу набережної в районі річкового вокзалу. Вона є рідкісним свідком різних історичних подій міста. Скельні виходи представлені біотит-плагіоклазовими середньозернистими смугастими мігматитами віком близько 3 млрд. років. На скелі висічені помітки найбільших рівнів повеней, починаючи з XVIII століття до 1942 року. Ця пам’ятка зафіксована в різних історичних, краєзнавчих джерелах, на старих поштових картках, світлинах.
2003 року були проведені роботи по розмиву скельних порід від ґрунту. На жаль, роботи не доведені до кінця, і урвиста територія навколо Скелі, небезпечна для відпочиваючих, потребує негайного облаштування.
За високим парканом, який розділяє території парку і колишнього військового шпиталю, стоїть старовинна будівля, орієнтована до набережної. До цього часу збереглися на її стінах архітектурні риси кінця XVIII ст. Мешканці міста, гуляючи парком, часто навіть і не підозрюють, що проходять повз єдину в місті будівлю, яка має статус Національної пам’ятки архітектури «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру». З такою назвою стара кам’яна вежа занесена в Державний реєстр культурної спадщини за номером 1476 (Постанова Ради Міністрів УРСР за № 442 від 06.09.1979 року).
Розглядаючи старі поштові картки, можна побачити Кременчук минулих літ, образ якого сьогодні зовсім інший. Друга світова війна не залишила від старого міста жодного вцілілого кварталу. Практично кожна будівля зазнала руїни, тому лише невелика кількість старих будинків відновлена; а взагалі-то Кременчук народжувався заново. Ті окремі перлини архітектурної спадщини, які збереглися попри всі трагічні події, в 70-ті роки XX ст. були визначені як пам’ятки архітектури. Серед них найстаріша – «Кам’яна вежа».
Ця будівля – частина архітектурного ансамблю губернських «присутственных мест» для органів правління Новоросійської губернії, центром якої Кременчук був з 1765 по 1789 рр.
Призначений новим намісником Катеринославського намісництва, до Кременчука у 1780 році приїхав найясніший князь Григорій Потьомкін. Тут Потьомкін заздалегідь починає готуватися до приїзду Катерини II, яка врешті-решт погодилась ознайомитися із своїми новими володіннями на півдні імперії. В місті закипіла робота. За короткий час з’являються нові фабрики, майстерні, просвітницькі і музичні заклади, багато військових і іноземців. Згодом за містом біля діброви, перетвореної на чудовий парк, виростає палац. У період між 1783 і 1787 роками на березі Дніпра будуються приміщення «присутственных мест». Вони являли собою ансамбль, який вражав погляд. Центральна його частина – одноповерхова будівля з восьмиколонним портиком – по боках була прикрашена двома мурованими вежами, перекритими куполами. Зображення цього ансамблю збереглося на малюнку англійського художника Хатфільда, який належав до почту Катерини II і протягом всієї мандрівки на південь країни робив невеликі замальовки міст, де зупинялася імператриця (зберігаються в музеї «Ермітаж», м.Санкт-Петербург). Для приїзду імператриці кременчуцьким купцем Соколовим навпроти будівель «присутственных мест» була улаштована набережна з тріумфальними воротами і широкими сходами, що вели до Дніпра. Після того, як царська галера 30 квітня 1787 року причалила до кременчуцького берега, Катерина II разом з усією свитою піднялася цими сходами до тріумфальних воріт, на яких був напис «Возродительнице сего края» і де її зустрічали хлібом-сіллю духовенство, кременчуцькі купці і особисто сам найясніший князь із знатними вельможами.
Перебування князя Г. Потьомкіна в Кременчуці було завжди короткочасним. Енергійна натура цієї людини потребувала постійної віддачі справам державним. Потьомкін був захоплений відбудовою південного краю. В своїх безкінечних мандрівках по краю Потьомкін возив із собою не лише особисті речі, необхідні для повсякденного користування, але й свої похідні друкарню, бібліотеку та улюблений срібний сервіз, подарований йому в свій час Катериною II разом із 400 душами кріпаків і чином камер-юнкера та підпоручика гвардії за участь у палацовому перевороті.
22 травня 1789 р., в розпал однієї з найбільших повеней в місті, Г. Потьомкін написав в листі Катерині II, що «приїхавши до Кременчука… знайшов його всього у воді… наказав переходити правлінням у Новий Катеринослав» (сучасне м. Дніпро), який перебував на початковому етапі будівництва. Ці слова Потьомкіна стали невідворотним вироком для долі нашого міста. Імператриця видає наказ про переведення органів правління тимчасово в містечко Градизьк, і Кременчук втрачає не лише свій високий статус, а й взагалі стає на декілька років заштатним містом. Адміністративні будівлі «присутственных мест» передаються під приміщення збройового заводу, який організовується в Кременчуці у 1789 році за наказом Потьомкіна, а муровані вежі передаються Чорноморському адміралтейству під комори. Саме в них вже після смерті князя у 1791 році ще залишаються його похідні друкарня, бібліотека і срібний сервіз. Ці речі зберігалися у Кременчуці до 1793 року, коли секретар Потьомкіна В.С. Попов передав друкарню новому наміснику В.В. Коховському. Той, у свою чергу, віддав її у розпорядження Приказу громадської опіки, а незабаром – губернському правлінню в Катеринославі. Вона стала першою стаціонарною міською друкарнею. Свого часу друкарня була взята Потьомкіним з військової колегії, мала французький, грецький і латинський шрифти, п’ять друкарських верстатів, один з яких друкував карти, картини і грамоти. У 1791 році в Кременчуці було надруковано перше друковане видання – твір Потьомкіна «Канон вопіющий во грєхах души ко Спасителю Господу Богу».
Доля похідної бібліотеки була більш складною. Потьомкін почав збирати її ще молодим, складалася вона з багатьох рідкісних та цінних книг. З 1789 року бібліотека знаходилася в Кременчуці. Окрім книг, зібраних раніше і надрукованих в похідній друкарні Потьомкіна, вона містила близько 1500 книг, куплених у Євгенія Булгариса, грецького вченого і священика, який став першим архієпископом новоствореної у 1775 році єпархії Слов’янської і Херсонської. В цьому зібранні відобразилися багатогранність інтересів «вченого грека»: історія церкви, антична література, математика та ін. Вчені писали про Булгариса:
«Обогащенный всеми научными знаниями того времени, Булгарис обладал обширным умом. Он принадлежал к числу тех редких мужей, которые родятся со способностями ко всем отраслям образования; все научные труды им написаны на древнегреческом языке».
Зрозуміло, що схильний до розкоші та збирання всього цінного й рідкісного Потьомкін не міг залишитися байдужим до цього скарбу. Істинні розміри бібліотеки Потьомкіна і до сьогодні точно не визначені, вірогідно, вона могла налічувати від 4000 до 5000 томів.
В 1793 році бібліотека була перевезена з Кременчука до Катеринослава. Із занепадом останнього за часів царювання Павла І почалося її розпорошення. Втім, ще за життя Г. Потьомкіна деякі чужомовні книжки були передані до Миколаєва у розпорядження М.Л.Фалєєва. Ще одна частина була надіслана до Єлисаветграда (сучасне м. Кропивницький). У 1799 р. вчитель Казанської гімназії Богдан Лінкер привіз із Катеринослава до Казані «обломки первоначального собрания» – 18 возів вагою 429 пудів! А у 1806 р. ці книги були передані до Казанського університету: 3780 книжок і 242 томи естампів та рукописів. 12 книг з власноручними написами Євгенія Булгариса донині зберігаються в бібліотеці Дніпровського Національного Університету, в тому числі декілька латиною, вісім у форматі «ін-фоліо», дві видані в XVII ст. Деякі примірники є в книгозбірні Дніпровського історичного музею.
Ось така цінність певний час зберігалася в Кременчуці і, за твердженням краєзнавців, знаходилася в стінах Кам’яної вежі.
Адміністративні будівлі без догляду дуже швидко занепали, і ще наприкінці XVIII століття їх знесли, залишилася єдина вежа. Наступні півстоліття вежа, яка втратила свою верхню частину – купол, використовувалася за різним призначенням у відомстві Російського Чорноморського флоту. В першій половині XIX століття біля неї розташовується велика Винна площа, де жваво йшла торгівля спиртом, котрий привозили із сусідніх містечок і навіть губерній. Ще площу називали Скатною, бо прямо з неї скочували бочки з вином та спиртом до самого Дніпра і завантажували на судна для подальшого транспортування.
У середині XIX століття на території Винної площі споруджуються приміщення Генерального штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ. Автором архітектурного вирішення був перший архітектор Кременчука Д.Ткаченко. До комплексу будівель увійшла і стара вежа. З цього часу вона залишається в ньому і тоді, коли в штабні будівлі після скасування військових поселень і реформи військ Резервної кавалерії переводять штаб 2-ї кавалерійської дивізії в складі двох бригад. Після російсько-турецької кампанії тут розміщується штаб 2-ї бригади 9-ї піхотної дивізії і зведений лазарет 35-го брянського полку. В 1898 році в штабних приміщеннях відкривається Кременчуцький міський лазарет, після 1921 – військовий шпиталь. Шпиталь зберіг своє призначення і в радянський період. В цей час будівля вежі облаштовується під бібліотеку та клуб шпиталю. Після Другої світової війни прибережна територія міста в районі центральної набережної звільняється від руїн і згарищ знищених будівель для створення парку, і вежа разом із комплексом шпитальних будівель опиняється в межах зеленої зони.
Придніпровський парк має дуже вдале розташування, обрамляючи зеленою стрічкою лівий берег Дніпра, і в поєднанні з водною гладдю й островами створює живописний неповторний куточок відпочинку в нашому індустріальному місті.
Приведення в належний стан історичної будівлі, кам’яної підпірної стінки, Скелі-реєстру разом із реконструкцією паркової території може створити привабливий комплекс, який став би такою собі історичною кременчуцькою «Меккою», що значно вплинуло б на оптимізацію туристичної галузі міста.
З метою популяризації природоохоронних знань науковці відділу природи Кременчуцького краєзнавчого музею ще з 80-х років XX ст. розробили науково-освітнє заняття «Екологічна стежка», яке проводять в Придніпровському парку, де знайомлять з історією його створення, видовим різноманіттям дендрофлори, представниками орнітофауни.
Інформація з книги вчених Кременчуцького краєзнавчого музею М.В., Соколової І.М. “Смарагдові шати Кременчука: історія міста у парках і скверах” / Під наук. ред. О.М.Байрак – Кременчук ТОВ «Кременчуцька міська друкарня», 2016. – 192 с., 220 іл.
