In a world of decline and ruin. Kremenchuk 1942

Я цілком розумію большевиків… Показати себе чужинцям у такому справжньому вигляді, це треба було бути божевільним. Тому всі ті труднощі з візами до і. Есесер, тому ті сильні границі… Бо ж і справді. Пройдіться ви лишень вулицею такого тобі Кременчуку над Дніпром, Це місто війна заощадила. Воно лишилось як наочний каліка-свідок, що говорить до нас мовою своїх ви няткових руїн, свого занедбання, свого дивовижного бруду. Я пройшов його. Не раз і не два. а десятка разів, здовж і поперек. Я дивився широко відкритими очима й намагався бути поблажливим, наскільки хватало сили. Я заходив у бічні вулиці, у т. зв. парки, бував за містом, на березі Дніпра. Вже цілком випадково мені довелося побувати у мешканнях людей різних станів. Руїна, занедбання, упадок. Яка свідома руїна. Здається, це робилося навмисне, бо ж ворота, які погнили й висять ще на одному гаку, це ніяка не випадковість. І головне, що це не в одному будинку, не виняток, а навпаки. Це правило; а ви нятком е ворота в порядку. Такі саме забори, такі самі двері й вікна будинків. Такі ж помости й такі меблі. До речі, такі ж святі образи, які у будинках міщан лишилися. Такі ж одяги й постелі. Все, все без винятку зчервотвчене, облізле, вилиняле. почорніле… І такі ж люди з їх нечистою, зіпсутою, скаліченою російщиною… Як хотілося серед цих руїн знайти бодай ознаки чогось живого, ясного, чистого». Я Пішов на Дніпро. Страшні думи
роїлися в моїй голові. Мені здавалося, що над цією рікою лежать зачумлені селища та міста, що тут панували вершники Апокаліпсису. І тільки природа, тільки її великанська сила могли боротися з тими стихіями. Беріг з боку міста пробувано обшити гранітом. Це зовсім гарна думка, бо це дав чудову променаду здовж могутньої ріки. Тополі й квітники найкраща до цього оздоба. Але знов таки-, тут же на побережжі за квітниками та поламаними заборами стоять старі буди, які за царя Гороха звались будинками, а до всього навіть якась фабричка. Все це зпотворює і променаду і краєвид. Нащо до чорта натикано скрізь тих фабричок? Головне в місцях, де їх ніяк не мусіло бути. Тут же недалеко від Дніпра стоїть величава будова собору. Високі товсті колони, широка баня, щось псевдо-класичне. Колись воно мусіло робити враження. Тепер воно нагадує храм Вести на Форум Романо у Римі. І дивно мені: як большевики умудрилися, ті могутні будови за порівнююче короткий час дійшли до такого стану. Тинка оббита, покриття знищене, хрести зірвані. Огиджені й опльовані місця, де цілі покоління висловлювали перед обличчям Вічности свої найінтимніші, свої найсвятіші чуття. Не будучи навіть побожною, кожна людина уявить собі, які неймовірні цінності уявлятимуть ті храми, коли минуть століття. їх будуть видобувати з землі, з руїн, з небуття. І тільки осатанілий, а до всього зкретинізований хам не може собі чогось подібного збагнути. Хотілося заглянути скрізь. Навіть до душі людей, особливо тих, які виросли на руїнах цього життя. Мав на це можливість. Познайомився з ними. Дуже. вони милі люди, тільки на них лежить тавро духовости, у якій вона ви ростали. Панна М. дочка учителя. Вона студіювала у Харківському торговельному інституті. Ніби студентка передостаннього курсу. Не хочеться передавати розмов з нею. Я лиш приглянувся до річей, що їй належать. На столі її бачу заримовані ті чи інші картки. Всі вони стоять на столі й мають своєрідний характер… Такі речі продавались на базарах для селян. Це ті лубки, якими сентиментальні панночки виявляли свій смак у мистецтві. А між ними я бачу заримовану шоколядову етикетку з альпійськими коровами та золотими написами. Так. Це нажаль ніяка фантазія. Це така ось гола й потворна дійсність. По цих вулицях, по цих дорогах, по цих полях і лісах чути запах цвілі та гною. Мої слова надто бліді, щоб могли вони висловити все, що бачили очі. Ні. Я розумію большевиків. Пускати до себе чужинців вони не мали права. Настільки глузду вони ще мали. Зате зараз це метиться на них. Люто, жорстоко метиться. О, ви там за тією межою. Вірте, що не треба тут робити проти вас пропаганди: Проти вас говорить кожна пядь землі, по якій одного разу ступала ваша нога.