Site icon Outskirts of Kremenchug

Про першу післявоєнну зустріч кременчуцьких підпільників

Про першу післявоєнну зустріч кременчуцьких підпільників

Автор: Ірина ФЕДЬКО

 Плине час… 29 вересня 2013 року наше місто відзначало 70 років з дня визволення від німецько-фашистських загарбників. Написано багато книг, спогадів, історичних документальних нарисів. Імена учасників оборони Кременчука – ополченців, членів підпільних антифашистських організацій, що діяли в окупованому місті, воїнів – визволителів увічнені в бронзі і граніті пам’ятників, назвах вулиць та інше. Про героїчну боротьбу ополченців і підпільників Кременчука вперше було написано в книжці «Чуєш, Дніпре!» (1966 рік), автори Г.Барвінок, Л.Євселевський, П.Пустовіт, які, будучи членами комісії міськкому КП України по виявленню учасників підпілля, багато років вивчали архівні матеріали, збирали  документи і спогади про героїчну боротьбу кременчужан в період фашистської окупації. Внаслідок довгих розшуків вдалося знайти багатьох патріотів, зібрати цікаві документи. 

Один із авторів книги Л.Євселевський в той час працював викладачем історії в Кременчуцькому медичному училищі і був класним керівником одного з курсів медичних сестер, на якому навчалась і я. Під керівництвом Л.Євселевського в медичному училищі був організований історичний гурток, який провів значну роботу по встановленню складу та діяльності підпільної антифашистської групи «Патріот Батьківщини».  Ми, студенти, також допомагали своєму класному керівнику і  брали  участь в збиранні документальних свідчень у  очевидців та безпосередніх учасників тих історичних подій, колишніх підпільників, які мешкали в Кременчуці, ходили до них додому, зустрічались з ними, записували їх розповіді та спогади. Для нас це була школа мужності, патріотизму, тому ставилися ми до дорученої справи за покликом душі і серця.

 Йшла Велика Вітчизняна війна.  Вогняним валом і громовицями посувалася вона по українській землі, досягла і берегів Дніпра…. Так починається книга «Чуєш, Дніпре!» про  безстрашну боротьбу кременчуцьких патріотів проти фашистських загарбників в період тимчасової окупації Кременчука 1941-1943 рр.  9 вересня 1941 року ціною величезних зусиль ворог захопив Кременчук. Та місто не скорилося. «Краще вмерти в боротьбі, ніж стати на коліна, бути рабами фашистів!» – поклялися кременчужани. Вже в 1942 році в Кременчуці та навколишніх селах діяло понад 30 антифашистських груп. Організаторами і керівниками Кременчуцького підпілля були як комуністи і комсомольці, так і безпартійні патріоти. Влітку 1943 року в Кременчуці діяло 7 антифашистських організацій, в яких нараховувалось понад 300 патріотів. Багато з  них загинуло в нерівній боротьбі, одні – при виконанні бойових завдань, інші були схоплені і після жорстоких катувань розстріляні. При наближенні частин Червоної Армії сміливці об’єдналися в бойові групи, разом вели бої за Кременчук і вступили в нього під червоними прапорами прославлених дивізій, яким було присвоєно назву «Кременчуцьких».

 Минуло два десятиріччя з дня визволення міста Кременчука. На одному із засідань гуртка вирішили спробувати організувати зустріч залишившихся живими учасників підпілля. Всі  учні готувались до цієї зустрічі. Про підготовку зустрічі стало відомо міськкому КП України. Керівника гуртка Л.Євселевського і директора медучилища В.Федько викликали «на ковер». Хто вам дозволив організовувати зустріч? Що за самоуправство? Чому не узгодили з нами? І взагалі, чи є у вас програма зустрічі? Розмову вели на підвищених тонах. Керівництво училища пояснило, що все продумано, є плани. Їх попередили, якщо виникне якесь НП, будуть покарані. Слава Богу, все обійшлося. Підтримку отримали від заступника голови міськвиконкому С.Т.Коротича. 

 І ось у вересні 1964 року відбулася перша зустріч учасників антифашистського підпілля з громадськістю міста. З різних кінців Радянського  Союзу приїхали учасники Кременчуцького підпілля: колишній комісар партизанської групи, доцент КДУ ім. Т.Шевченка Л.Подорван, артист Київського драматичного театру ім. І.Франка Б.Лук’янов, працівник газети «Радянська Україна» С.Хейло, кандидат медичних наук О.Кривицький (перший головний лікар 3-ї міської лікарні в Кременчуці), вчителі Л.Кириченко з Градизька та М.Зозуля з Запсілля. Тут були і наші земляки – кременчужани В.Орел – інженер автозаводу, вчителі І.Коваленко, Г.Пономарьова. зубний лікар А.Кривицький.

 Урочиста зустріч проходила в приміщенні адміністративного будинку «Змішторгу» по вул. Леніна, 22 (на цьому місті зараз будівля «Індустріал-банку»), а тоді це був двоповерховий будинок з доволі просторим Червоним куточком на 2-му поверсі.



  • Фото 1. Адміністративна будівля «Змішторгу» по вул. Леніна, 22,  де в вересні 1964 року відбулася перша зустріч з учасниками Кременчуцького підпілля.



  • Фото 2. Вид зверху на вул. Леніна,  ліворуч – будинок №22 – адміністративний будинок «Змішторгу».

Зал був переповнений, зустріч була хвилюючою , підпільники зі сльозами на очах обіймали один одного, адже життя розкидало їх, чимало товаришів загинуло під час окупації, а згодом і на фронті.  А кременчужани щиро вітали їх. Були виступи підпільників із спогадами про діяльність патріотів Кременчука в часи гітлерівської окупації, вручення нагород, пам’ятних адрес, квітів. По закінченню урочистостей колишні підпільники попрямували по вулиці Леніна до пам’ятника Воїну-визволителю, мовчки обступили його, а потім поклали квіти на граніт, також  відвідали історичні місця,  де діяли в період окупації.

Фото 3.  26 вересня 1964 року. Біля пам’ятника Воїну-визволителю. Зліва направо: студенти медичного училища І.Федько, М.Литовська, С.Терещенко, Т.Мітькова, викладач Г.Мілявська, Софія Евселевська,  викладач  Л.Евселевський, П.Пустовіт,  родина Анатолія Кривицького, Л.Подорван, В.Орел,О.Пацюк,Олександр Кривицький, М.Зозуля, Б.Лук’янов, І.Коваленко, В.Т.Федько – директор Кременчуцького медичного училища, Г.Барвінок.

26 вересня 1964 року група колишніх підпільників були гостями колективу медичного училища, теплою і зворушливою була ця зустріч, справжня естафета поколінь.  А на другий день вони побували з гуртківцями на екскурсії до Кременчуцької ГЕС, сфотографувались на пам’ять.

Фото 4.  27 вересня 1964 року, селище КремГЕС, зліва направо: В.Т.Федько – директор Кременчуцького медичного училища, підпільник  О.Пацюк, студентки училища С.Терещенко, М.Литовська, Т.Мітькова, викладач Г.Мілявська,  підпільник Олександр Кривицький, студентка І.Федько, підпільники М.Зозуля, В.Орел, Б.Лук’янов, І.Коваленко, Л.Подорван, Аліна та Анатолій Кривицькі.

Фото 5. 27 вересня 1964 року, селище, на березі Дніпра. 1-й ряд зліва направо: викладач  Г., підпільники М.Зозуля, О.Пацюк, Б.Лук’янов з донькою  Кривицьких  Ларисою , Л.Подорван, В.Орел, студентка медучилища І.Федько. 2-й ряд зліва направо:підпільники брати Олександр та Анатолій  Кривицькі, дружина Анатолія Аліна, викладачі Л.Евселевський та І.Коваленко,  директор медучилища В.Федько

 Кілька разів в медичному училищі виступав колишній підпільник А.А.Мовсесян, а 9 Травня 1965 року відбулась зустріч з керівником підпільної групи «Патріот Батьківщини» лікарем Т.К.Жванія. 

Фото 6  Зустріч у Кременчуцькому медичному училищі з лікарями – підпільниками. 1-й ряд зліва направо:Азат Арестакетович Мовсесян – підпільник,  Валентина Тимофіївна Федько – директор училища, Тарас  Костянтинович  Жванія – керівник підпільної групи «Патріот Батьківщини». 2-й ряд  зліва направо:  Василь  Сергійович  Маневський – зав. неврологічним від. 1-ї міської лікарні, Лев Ісаакович  Евселевський – викладач, керівник історичного гуртка,   Юрій Григорович  Слюсарев – головний лікар 1-ї міської лікарні.

 9 Травня 1985 року на будинку №1 на розі вулиць  Жовтневої та Перемоги, де під час окупації  у пункті Червоного Хреста була явочна квартира керівника антифашистської групи «Патріот Батьківщини» Т.К.Жванія і там  допомагали військовополоненим, була встановлена меморіальна дошка як пам’ять про цю відважну людину.

Минуло 70 років, виросло кілька поколінь, яким невідомо слово війна, все менше залишається живих  свідків та учасників тих подій. Котить свої хвилі величний Дніпро. І в наших серцях  навічно залишатимуться імена патріотів, що відстояли наше місто, нашу державу від фашистської навали. Вічна та світла їм пам’ять!

Використані матеріали з книги Г.Барвінка, Л.Євселевського, П.Пустовіта «Чуєш, Дніпре!»; В.Федько «Історичні сторінки медичної служби Кременчука!». Фото з архіву родин Федько та Євселевських.

Автор: Ірина ФЕДЬКО

Exit mobile version