Автор: Крот Володимир Олександрович – к.і.н., доцент кафедри українознавства Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського
На межі тисячоліть польсько-українські відносини залишаються напрочуд актуальними. На заваді порозуміння між двома братніми народами стоять непрості події минулого, які відбиваються на сучасності. Громадськість обох країн зацікавлена в конструктивному діалозі між істориками обох країн щодо обговорення наболілих проблем нашого спільного минулого. Потрібно зазначити, що спроби налагодити співпрацю між українцями і поляками були і раніше. З цього приводу варто згадати часопис «Biuletyn Polsko-Ukrainski» (далі – BPU), який виходив у Варшаві з 1932 до 1938 року і був присвячений найболючішим питанням національної політики ІІ Речі Посполитої.
Мета даної публікації – проаналізувати статті часопису, які висвітлювали історичну тематику. В першу чергу плануємо зупинитися на історії XX століття та на активних діячах, що виступали за польсько-українське порозуміння. Варто відзначити, що душею «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» був його головний редактор Володимир Бончковський, який залучив до співпраці відомих польських і українських публіцистів, літераторів та істориків. З польського боку виступали Леон Василевський, Марцелі Хандельсман, Станіслав Стемповський, Станіслав Папроцький; з українського – Євген Маланюк, Богдан Лепкий, Андрій Крижанівський, Микола Ковалевський, Дмитро Дорошенко, Мирон Кордуба та інші.
Журнал складався з кількох рубрик: політика, справи визначні і суспільні, історія, література і мистецтво, рецензії і полеміка, передруки статей з інших часописів. Проблеми історії України займали в ньому провідне місце. На його шпальтах виступали як українські, так і польські науковці. Варто відмітити, що історія XX століття була, мабуть, в ньому найпопулярнішою. Особливе місце посідали події національно-визвольних змагань українського народу 1917–1921 років, спільна боротьба обох народів проти більшовицької агресії, а також війна між ЗУНР і Другою Річчю Посполитою. В цьому плані заслуговує на увагу провокаційна дискусія невідомого обивателя за назвою: «Чому стріляли по Львову, замість боронити Київ». В ній автор звинувачує українців в розпорошеності своїх сил, змішуючи хронологію подій. Професор Мирон Кордуба аргументовано доводив своєму опоненту, що війна УНР з більшовиками розпочалася на початку 1919 року, коли Ленін анулював умови Берестейського миру, а основна битва за Львів відбулася в листопаді 1918 року (BPU, 1935, № 10). З шановним професором М. Кордубою не погоджувався В. Кучабський, який твердив, що, дійсно, наступ більшовиків на Київ розпочався в січні, але в цей час ще тривали бої за Львів. Автор не звинувачує вояків УГА, які виконували наказ, основну провину він перекладав на політиків, які, на його думку, були винні у розпорошенні сил (BPU,1935, № 12).
П. Шандрук у статті «Ґенеза умови квітневої 1920 року» проаналізував причини підписання Варшавської угоди між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським. На його думку, «Союз між Річчю Посполитою і УНР розпочав найновіший період спільної історії обох народів. Він спирався на інтуїцію обох вождів, був і залишається подією першої вартості для українців і поляків». Далі автор детально проаналізував події українських національно-визвольних змагань 1917–1919 років. Він вказував, що польсько-українська угода давала УНР останній шанс звільнитися від більшовицької опіки (BPU, 1935, № 16–17).
Крім важливих подій польсько-українського минулого, у журналі чимало місця відводилося історичним і культурним діячам обох народів. З нагоди пам’ятних дат щороку публікувалися статті про Т. Шевченка та С. Петлюру. Серед польських діячів найбільшою популярністю користувалися Ю. Пілсудський та А. Міцкевич.
У дні трагічної загибелі С. Петлюри журнал щороку публікував матеріали про Головного Отамана. В редакційній статті за 1935 рік вказувалось, що він був дійсно народним вождем, репрезентував українську боротьбу за незалежність. Для поляків С. Петлюра ототожнювався з іменем Ю. Пілсудського, наголошувалося, що в 1920 році польська і українська армії пліч-о-пліч боронили проти спільного ворога Варшаву. Часопис «Biuletyn Polsko-Ukrainski» регулярно подавав мемуари про Головного Отамана. Зокрема, в 1936 році Здіслав Кунсман записав свою розмову з колишнім ад’ютантом Юзефа Пілсудського Леоном Князьолуцьким, в якій поділився цінними спогадами про Симона Петлюру. Він вказував, що той під час війни вів скромний спосіб життя, дружина і донька його мешкали в Швейцарії. Під час спільних розмов з Пілсудським Петлюра називав його «пан комендант», а той, у свою чергу, титулував українського провідника «пан Головний Отаман». На поляків він не мав образи за підписання Ризької угоди з більшовиками, розумів, що у них не було іншого виходу. Прощався з Маршалом зі сльозами на очах, мовлячи, що завдяки полякам пізнали нашу волю, зараз наша Батьківщина в неволі, але ми її здобудемо знову (BPU, 1936, № 30).
М. Данько подав аналітичну статтю про вплив ідей С. Петлюри на українське суспільство (BPU, 1936, № 5). Він наголошував на популярності його поглядів серед народу, вказував, що комуністи називають українських патріотів «петлюрівцями». Звичайно, що автор аналізував радянські газети, які повідомляли про судові процеси над «петлюрівцями» і сприймав їх за чисту монету. Однак, правдою було і те, що багато українців, які проживали в СРСР, шанобливо ставилися до Симона Петлюри, вважали його своїм вождем. П.Шандрук в статті «Генеза умови квітневої 1920 року» проаналізував причини підписання Варшавської угоди між С.Петлюрою та Ю Пілсудським. «Союз між Річчю Посполитою і УНР розпочав найновіший період спільної історії обох народів. Він спирався на інтуїцію обох вождів, був і залишається подією першої вартості для українців і поляків» Далі автор детально проаналізував події українських національно-визвольних змагань 1917-1919 років. (BPU, 1936, №16-17)
Окрему увагу в часописі приділено видатному історику, поборнику польсько-українського порозуміння В’ячеславу Липинському. Своїми спогадами про нього поділився Віктор Андрієвський. Д. Дорошенко виступив зі статтею «В’ячеслав Липинський. Кілька спогадів і зауваг». Вона стала відповіддю на раніше опублікований виступ Бохенського «Український Марат». Таке порівняння, на думку професора Варшавського університету, не личило покійному історику. Дмитро Дорошенко знав В. Липинського як віруючу людину, правдивого католика. Тому порівняння Бохенського з атеїстом Маратом він вважав недоречним. Далі автор статті поділився власними спогадами про покійного друга. З них випливає, що В. Липинський був справжнім українським патріотом. Щиро прагнув для своєї батьківщини незалежності.
Відгукнувся часопис і на смерть Михайла Грушевського, яка сталася 25 листопада 1934 року. Другого грудня з’явився редакційний некролог. В ньому відзначалось, що смерть історика не стала несподіванкою для громадськості, наголошувалось, що у 1930 році вчений зазнав переслідувань і в останні роки перебував під наглядом НКВС. Всі інститути, створені ним в Україні, були на той час розгромлені. У повідомленні вказувалось на особливості його кончини, зацікавленості в ній українського комуністичного уряду і незвичну реакцію влади на неї. У кінці некрологу відзначено заслуги вченого на ниві історичної науки (BPU, 1934, № 48). У номері за 16 грудня учень М. Грушевського професор Варшавського університету Мирон Кордуба подав об’ємну статтю, де проаналізував головну працю вченого багатотомну «Історію України-Руси. Відгукнулася на смерть Грушевського і польська наукова громадськість. З нагоди вшанування пам’яті вченого відбулося засідання Українського наукового товариства у Варшаві. З доповідями виступили голова установи Олександр Лотоцький та Марцелі Хандельсман.
Отже, «Biuletyn Polsko-Ukrainski» є цінним джерелом української історіографії. На його сторінках публікувалися цікаві дослідження з польсько-української історії, де подавалися різні думки, які стосувалися нашого минулого, містилися аналітичні розвідки про видатних діячів наших народів.
Джерело: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції 19-20 листопада 2015 року КРЕМЕНЧУК