У списках не рахуються…
Неоплатний борг перед загиблими у війні…, у житті є місце подвигу…, пам’ять героїв…, патріотизм…
Якими затасканими та повсякденно порожніми в нашому суспільстві стали ці святі поняття, як, втім, і сама тема війни, про яку ми згадуємо двічі на рік – у День перемоги та на День міста. Якими неуважними і безпардонними стали ми стосовно конкретних людей, які здійснили подвиг, як ми самі, часом не помічаючи того, сприяємо процесам забуття…
З такими почуттями та невеселими думками йшов я з оновленої «Алеї Героїв» у Жовтневому сквері біля пам’ятника «Воїнові-визволителю». Незрозуміло чому, але подвиг 14 льотчиків, Героїв Радянського Союзу (серед них чотири двічі Герої), які мають безпосереднє відношення до Кременчука та їхні імена ініціаторами реконструкції алеї, просто проігноровані. У списках вони не числяться і в портретах не але не представлені.
- Герман І.М. (ГСС 1943 р.) льотчик-штурмовик, кім. ескадрильї 70 ГШАП. З 1933 по 1936 р. навчався у Кременчуцькому будівельному технікумі.
- Михайлик Я.Д. (ГСС 1946 р.), льотчик-винищувач, заст. командира ескадрильї 54 ІАП. У 1938 – 1940 роках. працював у паровозному депо ст. Кременчук і навчався у Кременчуцькому аероклубі.
- Кузнєцов М.В. (2 ГСС у 1943 та 1945 р.) льотчик-винищувач, командир 814 ІАП та 106 ГІАП. У 1955 – 1959 рр. начальник 10 ВАШПОЛ у м. Кременчук.
- Пєтухов Н.Д. (ГСС 1944 р.), командир 221 стор. полку. У 1953 – 1958 роках. заступник начальника 10 ВАШПОЛ у м. Кременчуці.
- Забирін Н.В. Льотчик-винищувач, (ГСС 1945 р.), воював у складі 814 (106 гв.) ІАП, був командиром ланки. Після війни до 1975 р. служив у ВПС, командував 113 ІАП у Кременчуці, приблизно з 1957 по 1960 р.р.
- Прокопенко Г.М. (ГСС 1943) льотчик-винищувач, підполковник, командир 3 ГІАП. Загинув 14.07.1944 р. від вогню стрілка радянського бомбардувальника Пе-2 у р-ні м. Львів. Похований у с. Житне Роменського району Сумської обл. У 1930 – 1933 роках. навчався в
Кременчуцькому залізничному технікумі. - Леонов А.А.(2 ГСС – в 1965 і 1975 р.), льотчик-космонавт, перший у світі людина, що побувала у відкритому космосі. У 1953 – 1955 роках. навчався у 10 ВАШПОЛ у м. Кременчуці, у 1957–1959 роках. служив у Кременчуці у 113 ІАП. Почесний громадянин Кременчука.
- Аксьонов В.В. (2 ГСС – у 1976 та 1980 р) льотчик-космонавт. У 1954 – 1956 рр. навчався у 10 ВАШПОЛ у м. Кременчуці.
- Клімук П.І. (2 ГСС – у 1973 та 1975 р.) льотчик-космонавт. У 1959 – 1960 рр. навчався у 10 ВАШПОЛ у м.Кременчуці.
- Левченко О.С. (ГСС 1987 р.) льотчик-космонавт. У 1959-1960г навчався у 10 ВАШПОЛ у м.Кременчуці
- Гардапхадзе А.Б. (ГСС 1984г.) Командир екіпажу пасажирського літака Ту–134. Звання Героя присвоєно за героїзм, виявлений під час знешкодження бандитів, що захопили літак. У 1962 – 1965 рр. навчався у Кременчуцькому льотному училищі.
- Лялін Б.В. (ГСС у 1986 р.) командир ланки вертольотів цивільної авіації. Звання Героя надано за участь у порятунку науково-дослідного судна «Михайло Сомов», затертого у льодах Антарктики. У 1963 – 1966 рр. навчався у Кременчуцькому льотному
училище. - Мельник Н.М. (ГСС 1987 р.) льотчик-випробувач міністерства цивільної авіації. Звання героя надано за участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. У 1975 р. навчався у Кременчуцькому льотному училищі.
Не стверджуватиму, але дуже схоже, що при створенні «Алеї Героїв» та її реконструкції історичні аспекти, а також морально-етична та моральна сторона цієї теми владою не розглядалася взагалі.
Як це все сталося?
Зрозуміти логіку відбору кандидатів для занесення на «Алею Героїв» мені не вдалося, як не вдалося встановити критерії їх відбору.
Зараз, мабуть, уже ніхто не згадає, коли і кому вперше прийшла ідея створити портретну галерею Героїв Радянського Союзу. Одне відомо, чи створювалася вона міською владою з ініціативи ради ветеранів, вона ж, упродовж багатьох років, утримувала та ремонтувала портрети Героїв, які з обурливою регулярністю ушкоджувалися місцевими вандалами, так і не встановленими правоохоронними.
органами. Влада провела і капітальну реконструкцію алеї, створивши щось схоже на невеликий меморіал.
Все начебто чинно, добре і правильно. Про одне тільки, але дуже важливе забула влада – визначити рішенням сесії міськради концепцію, а також підстави, порядок та категорію осіб, які підлягають занесенню на Алею Героїв. Хоч як я намагався, але знайти такий документ мені не вдалося ні в краєзнавчому музеї, ні в міському управлінні культури, ні в раді ветеранів. І що примітно, у кожній із названих інстанцій на цю тему мають різні думки. Переконаний, що саме з цієї причини імена одних героїв, при формально менших підставах, на Алею занесли (наприклад ГСС Щербакова І.І., який прожив у Кременчуці лише 2 роки), а інших, за таких же, а то й більш вагомих, просто проігнорували (наприклад, двічі ДСС Кузнєцова М.В., 4 роки очолював десяту ВАШПОЛ у м .Кременчуці). А виглядає все це, зрештою, ох як недобре.
А за великим рахунком, це вкрай цинічна і відверта неповага і не тільки до влади, а й від міста, до героїчних справ конкретних людей і подвигу взагалі. І зовсім неважливо, сталося це за наміром чи недомислом.
Що робити?
Для початку, я переконаний, міській владі необхідно осмислити ситуацію з урахуванням морально-етичних нюансів та історичних аспектів. Справа, загалом, з технічного боку цілком можна виправити. Добудувати ліве та праве крило алеї для розміщення 14 портретів цілком можливо навіть до Дня Перемоги. Власне, сама проблема не є ні технічною, ні організаційною, ні фінансовою. Головне, чи чиновники зрозуміють морально-
етичну сторону проблеми та власну помилку?
Вважаю, що найгіршим варіантом буде, якщо влада не побачить тут проблеми та своєї помилки, а почне, якщо зійде до цього, пояснювати, що так і має бути, а ще гірше, надувши щоки, тему просто проігнорує.
Бишенко А.М.
Матеріали науково – практичної конференції “Кременчук – 435 років”