(Колишня Київська, Рози Люксембург)
Довжина вулиці Перемоги – 1050 метрів
Довжина вулиці Б. Хмельницького – 1900 метрів
Знаходяться між Придніпровським парком, вулицями Генерала Жадова, Коцюбинського і Радянської. Простягаються від Ювілейного парку до кордону Кременчука.
Протягом всього XVIII ст. на місці нинішньої вулиці Перемоги знаходився гласис Кременчуцької фортеці. Від нього в напрямку Власівській дороги в 1774 році прокладається нова вулиця, що отримала пізніше назву Київської. Найцікавіше заклад тут в ці роки – військовий госпіталь і аптека при ньому, розташовані приблизно в районі сучасного меблевого комбінату. У цьому госпіталі лікувався після поранення в Кінбурнської битві А. Суворов.
Формування вулиці в її сучасних кордонах відбувається на початку XIX століття. Відповідно до планів 1803 1805 рр., Якими передбачалося корінна перепланування території колишньої фортеці, а вулиця Київська продовжувалася уздовж колишнього кріпосного валу до дніпровського берега.
Перше що зустрічалося мандрівникам які під’їжджали до міста з боку Власівській дороги, – різноманітні будівлі військового відомства: полковий і лазаретний двори, порохові погреби, артилерійський навіс, харчової магазин і величезний цвинтар, що зустрічає православні, старообрядницькі, єврейські і караїмські захоронення. У 1778 році на православному цвинтарі була побудована дерев’яна церква в ім’я Всіх святих. У 1815 – 1847 роках на кошти кременчуцької громади споруджується кам’яна пятиглавая церква того ж назви. Її ошатні купола відкривали міську панораму з боку Дніпра.
Відразу за мостом, ліворуч від дороги розташовувалося Кременчуцька суконна фабрика, заснована в 1804 році, а праворуч – містечко сукноделов.
Ближче до центру, де Київська робила невеликий поворот, знаходилося установа, що дало самій вулиці похмуру славу – тюремний замок.
Далі йшла переважно одноповерхова садибна житлова забудова, а в районі центральної площі розташовувалися вільна аптека і двір пожежного інструменту.
У другій половині XIX – початку XX століття з’являються на Київській промислові підприємства, переважно лісопильні і борошномельні, зосереджені в кінці вулиці. Тут знаходилися лісопильні заводи М. Амстіславского, І. Віленського, Ф. Сандомирського. Будують багатоповерхові дохідні житлові будинки, особняки, ряд будівель громадського значення – відділення Державного банку, дитячий притулок Товариства допомоги бідним, жіноче народне училище, військову збори. У 1910 році закінчується будівництво будівлі Благодійного товариства, в верхньому поверсі його розташувалася 2-я парафіяльна школа, а в нижньому – ремісничі класи і дитячий притулок. Після війни будівля відновлюють під міську друкарню, нині видавництво «Кременчук».
Після Жовтневої революції 1917 року Київська вулиця перейменовується на вулицю Рози Люксембург. У 30-і роки на вулиці розташовувалися: середня школа №4 та неповна середня №11, шкільна поліклініка, поліклініка Червоного Хреста, межраймедбаза, деревообробний завод тресту облдревпрома, кілька магазинів.
Друга Світова війна принесла сильні руйнування вулиці Рози Люксембург в Кременчуці. Після війни швидкими темпами відновлюються промислові підприємства: майстерні тютюново-махоркових фабрик, база хлібопродуктів. На місці в’язниці будується деревообробний комбінат.
У 1954 році в зв’язку зі святкуванням 300-річчя возз’єднання України з Росією, вулиці присвоюється ім’я Богдана Хмельницького.
У 1985 році на честь 40-річчя Перемоги у Другій Світовій війні, частина вулиці Богдана Хмельницького, від Первомайської – до вулиці 1905 була виділена в вулицю Перемоги.
Література:
- «Вулицями старого Кременчука» А.Н. Лушакова, Л.І. Евселевскій 2001 рік