Історичні пам’ятки України є загальнолюдськими здобутками європейської цивілізації та можуть стати справжнім джерелом духовного оновлення українського суспільства. Але на жаль, сучасне покоління через розвиток суспільних благ цивілізації: телебачення, глобальна мережа Інтернет дедалі менше звертає увагу на свою історію та релігійне життя.
Велика кількість релігійних об’єктів України була руйнована після приходу до влади більшовиків. Впевнені у перемозі соціалістичного суспільства, в якому немає місця релігії, протягом 1917-1918 років радянська влада фактично розпочала «війну з релігією».
VIII з’їзд РКП(б), який відбувся у березні 1919 року, розпочав планомірний наступ на релігію та церкву. До програми партії з’їзд включив тезу про необхідність боротьби з релігією, яка на практиці тлумачилася як основа для перегляду та ревізії зафіксованої у конституції свободи совісті. Незабаром при ЦК більшовицької партії було створено антирелігійну комісію, яка планувала та організовувала боротьбу з релігією та віруючими на всій території країни. Аналогічні комісії створювалися і місцях. До складу комісії, як правило, входили люди, які не зналися на специфіці релігії.
Покровська церква у Кам’яних Потоках – один із небагатьох типових храмів Кременчуцького району, яким вдалося пережити страшні часи руйнування святинь Церкви Христової. Храм присвячений Покрову Пресвятої Богородиці. Свято Покрови особливо шанувалося українським козацтвом, а також українськими селянами, бо село було козацьким.
Свято-Покровська церква в Кам’яних Потоках відома з 1692 року. Тоді вона була дерев’яною, а згодом згоріла під час грози [1, с. 14]. З того часу церква кілька разів перебудовувалась і була зрештою розібрана лише на початку ХХ століття. Будівництво цегляного храму Покрови Пресвятої Богородиці було завершено у 1913 році. На той час храм був найбільшим у районі [2, с. 183]
Будівництво церкви почалося 1910 року у так званому «новому російському» стилі. Храм у плані – хрестово-купольний, з одним куполом, над притвором – дзвіниця. Фундамент складається з тесаних кам’яних блоків, які брали з місцевих розробок, стіни із червоної цегли [4, с. 52]. Храм не було розписано. Не встигли, бо розпочалася Перша світова війна.
Достовірно можна сказати, що храм у неділю був заповнений парафіянами. Жителі селища виділялися благочестям та щирою вірою. Вони не просто відвідували храми Божі. Батьки, які не були на богослужінні, з приводу хвороби, розпитували дітей, що читали з Апостола, з Євангелія, яку Херувимську співали тощо. Тобто українські селяни були щирі у своїй вірі. Тому, мабуть, і парафія була чинною до середини 30-х років.
Проблеми з владою розпочалися після того, як російські більшовики під керівництвом Леніна підкорили собі Україну та розпочали боротьбу з релігійним життям населення. В 1922 Ленін наказав зібрати цінності з церков і синагог. Духовні цінності конфісковували під прикриттям голоду. Але ці цінності насправді були потрібні Леніну для зміцнення влади більшовиків.
Про хід конфіскації цінностей регулярно повідомляли московські більшовицькі газети «Известия» та «Правда». У цих газетах часто друкувалися події з Кременчука, в яких повідомлялося про те, що місцеве духовенство чинило опір і перешкоджало вилученню цінностей.
Так, наприклад, в одній із повідомлень повідомлялося, що коли священнослужителів запросили на одне із засідань комісії з вилучення цінностей, вони повідомили, що нічого проти не мають і готові допомогти голодуючим, але вони цього зробити не можуть, бо потрібно запитати дозволу у владики. на передачу цінностей. Але більшовиків така відповідь не влаштувала. І вони замість того, щоб скликати збори парафіян церков для вирішення питання, звернулися до робітників Кременчука, нацьковуючи їх на святі храми.
Так, наприклад, збори робітників електростанції прийняли рішення: «Ми даємо суворий наказ своїм представникам у міській адміністрації, щоб терміново було втілено в життя рішення ВЦВК про вилучення церковних цінностей». Подібні резолюції були прийняті робітниками тютюнової фабрики, металургійного заводу та іншими підприємствами. Після чого почалося примусове вилучення духовних цінностей із церков.
У газеті «Правда» від 8 травня 1922 року повідомлялося, що у Полтавський губернський фінансовий відділ було передано близько 54 пудів срібла та інших цінностей. У наступних виданнях більшовицької «Правди» надрукували: «З Кременчука повідомляють, що протягом трьох днів із місцевих церков вилучено понад 25 пудів різних цінностей». У ті дні була пограбована церква в Кам’яних Потоках.
Внаслідок розрухи, викликаної громадянською війною, пограбуванням української землі окупантами, неврожаю, Україна вступила у важкий 1922 рік. Міжнародні благодійні організації надавали у 1922 році велику допомогу страждаючому народу.
Військовою силою, репресіями, голодомором, лицемірною ідеологією більшовики зміцнили свою владу в Україні, а потім оголосили війну різним релігіям. Так, на «прохання трудящих», органами радянської влади було закрито православні церкви.
Покровську церкву в Кам’яних Потоках закрили 1935 року, бо «великим правителем» Йосипом Сталіним було оголошено безбожну п’ятирічку. За наказом місцевих органів соціалістичної влади було демонтовано купол та зруйновано дзвіницю.
1937-1938 роки пронеслися «чорним ураганом» Україною. Серед численних жертв сталінського більшовицького режиму налічується велика кількість священнослужителів. Більшість із тих, хто потрапив до більшовицьких в’язниць, були представниками колишнього духовенства. Велика кількість служителів релігійних культів були репресовані в 1937 році, а ті, хто залишився на свободі, працювали в різних галузях народного господарства або ж були безробітними. Однак і це не врятувало їх від «караючого меча» сталінських катів. Майже всі вони опинилися у стінах карального органу більшовицької партії. Єдиним приводом для їхнього арешту була їхня приналежність до церковних служителів. Більшовицькі карателі зазнали знущань та знищення сотні людей лише за причетність до релігії.
Священика села Кам’яні Потоки Кременчуцького району Кіліянчука Степана Васильовича було заарештовано 24 жовтня 1937 року. 1 грудня 1937 був розстріляний [5, с. 92-108].
Церковне життя відродилося за часів німецько-фашистської окупації. Під час Великої Вітчизняної війни, коли окупанти зайняли місто Кременчук, на прохання місцевих жителів, було дозволено у 1942 році у Покровській церкві правити службу. Храм, спустошений, позбавлений бані та дзвіниці, знову був наповнений парафіянами. За недовго люди принесли те, що вціліло: ікони, книги, судини.
З того часу до 1957 року в церкві молилися віруючі. 1957 року радянська влада знову «повісила замок» на церковні двері.
З кінця 50-х років у Радянському Союзі розгортається ще одна антирелігійна компанія, спрямована на закриття більшості церков, що діють.
Після закриття храму в 1961 році все майно церкви було конфісковано, частина знаходилася в музеї атеїзму, що знаходився в храмі, але згодом зникла, збереглося лише напрестольне Євангеліє XVIII століття. У 1975 році у цьому приміщенні було організовано сільський клуб. Оскільки старий глиняний клуб розпався, у приміщенні церкви демонстрували радянські фільми [6, с. 73-74].
23 жовтня 1983 року у приміщенні церкви було відкрито Каменопотоцький громадський музей наукового атеїзму. Першим директором музею було призначено вчителя історії Вергана Івана Павловича.
Настали часи горбачовської перебудови. Комуністична партія втрачала свою владу. У суспільстві дедалі більше завойовувала позиції демократія. І 1989 року віруючі села утворили церковну громаду, а на зборах селян ухвалили рішення про відкриття у церкві служби Божої. На початку 1990 року рішенням сільської громади було закрито музей атеїзму, а будівлю було передано релігійній організації [5, с. 57].
Незважаючи на перешкоди, відмову, зволікання з боку місцевої влади, громаду Покровської церкви було зареєстровано органами державної влади 25 грудня 1992 року як громаду Української православної церкви Московського патріархату за номером 462. Після державної реєстрації Свято-Покровської церкви було передано приміщення храму. Общину становили парафіяни 40-50-х років, стійкі, працьовиті люди. Вони одразу розпочали реставрацію храму. Збирали кошти, невтомно працювали над зовнішнім та внутрішнім виглядом церкви. Відразу з’явився хор. І з призначенням першого настоятеля – священика Івана Коростиля молитовно-євхаристійне життя парафії налагодилося. За перший рік було зроблено ремонт, збудовано іконостас, задзвонили нові дзвони, придбані у Москві.
Після Вознесіння Господнього, 1992 року, настоятелем церкви було призначено священика Сергія Панчука. Останніми роками храм кардинально змінився. Було створено різьблений іконостас, різьблені кіоти, синь і клірос. 1994 року було відбудовано купол, а 1995 року – дзвіницю. У 1998 році розпочалося будівництво церковного будинку, який разом із храмом створив гармонійний ансамбль [3, с. 145-148]. У 2011-2012 рр. було відреставровано зовнішній фасад церкви, замінено старі дерев’яні двері та вікна, проведено роботи з декоративного оформлення двору.
Звичайно, перераховані вище відновлені та будівельні роботи були б неможливими без допомоги благодійників. У різні роки різні підприємства та особи допомагали приходу.
При храмі діє недільна школа для дітей та дорослих, де парафіяни можуть підвищувати свій духовний рівень, є ясельна група для малюків. Священики парафії займаються дітьми, які відбувають покарання у Кременчуцькій виховній колонії, надають їм моральної підтримки та проводять виховну роботу.
11 жовтня 2013 року Свято-Покровська церква у селі Кам’яні Потоки відзначила своє 100-річчя. Святкування тривало три дні – 11, 13 та 14 жовтня
ря, до Покрова Пресвятої Богородиці, на честь якої названо храм. Святкова Програма включала такі заходи:
- у міському Палаці культури Петровського у Кременчуці було організовано виставку робіт вихованців недільної школи;
- було проведено концерт з нагоди 100-річного ювілею Свято-Покровської церкви;
- 14 жовтня парафія відзначила храмове свято;
- у День Покрови Пресвятої Богородиці, у самій церкві у Кам’яних Потоках відправили молебень, провели літургію, хресну ходу та трапезу.
Парафіяни завжди зі щирою радістю та гостинністю зустрічають гостей.
Автор: Гузій Тетяна Миколаївна
Джерело: «Кременчуцький край у контексті історії України» 2013 рік
ЛІТЕРАТУРА
- Бучневіч П. Кременчук та посад Крюков/П. Бучневіч. – Полтава: Вид-во Полтавського губ. Стат. комітету, 1891. – З. 28.
- Міста Росії у 1910 році. – СПб. : ЦСК, 1914. – С. 444.
- Лушакова А. Н. Вулицями старого Кременчука/О. М. Лушакова, Л. І. Євселевський. – Кременчук: Кременчук, 2001. – С. 213.
- Довідкова клірова книга по Полтавській єпархії на 1912 рік. – Полтава, 1912. – С. 228.
- Твердохліб М. Ф. Село Кам’яні Потоки на «Чорній Дошці». 1932-1933 Голод. Книга меморіал / М. Ф. Твердохліб. – Кременчук, 1998. – С. 208.
- Шемет П. Г. Держава та Церква на Полтавщині за радянської доби / П. Г. Шемет, П. Т. Тронько. – Полтава, 2002. – С. 252.