Майже всю війну я прослужила в одній частині. Змінювалися назви: евакогоспіталь, польовий рухомий, терапевтичний польовий рухомий, але номер залишався той самий: 2031. Госпіталь був нашим будинком, нашою родиною. Війна багато нас, 18-річних, позбавила, але багато чого навчила. Про ті давні, але незабутні дні сторінки мого щоденника.
Грудень 1943 року, Кременчук.
Вчора налетіли німецькі літаки. Вухають зенітки. Ми у вагонах, лежимо на нарах. Біля грубки-буржуйки гріється дневальний. Десь рвуться бомби. Одна, друга, третя… Над містом «рами» начепили ліхтарі. Світло, як удень. Знову чутно переривчасте гурчання літака. Новий захід “юнкерсів”.
Кременчук зовсім зруйнований. Цілі квартали – купи руїн. Ніде шпиталь у місті розгорнути.
Переїхали праворуч Дніпра — до Крюкова. Госпіталь розмістили у школі,— здається, найпростішій будівлі міста. Засклили розбиті вікна, вимели сміття, помили підлогу. Дівчата знову — вкотре! — наводять госпітальний затишок.
У приймальному відділенні господарює медсестра Ксеня Савченко, найкраща подруга Наді Чекмез. Знову прибулі приймають її за лікаря. Вона на всі руки майстер: заповнює історію хвороби, переодягає хворих (наш госпіталь тепер терапевтичний польовий), миє їх, робить уколи, надає першу допомогу.
Але бомбять і у Крюкові. Поруч із нами бійці мостобудівної бригади зводять міст через Дніпро. Мабуть, цей міст німці взяли на приціл.
Привезли сержанта. Супроводжуючий передав мені його документи. Розповів, що сержант – герой. Зі своєю групою першим у їхньому полку переплив Дніпро. Хлопці промокли до нитки в крижаній воді, вибралися на берег і кинулись у бій. Пляшками з горючою сумішшю сержант підбив два німецькі танки. Тоді в запалі бою він нічого не помічав. А щойно прийшла підмога, звалився з високою температурою. І тепер йому погано. Пересохлими губами щось шепоче в маренні. Наш головний терапевт Михайло Павлович Степанов поставив діагноз: крупозне запалення легенів. І він, і його ординатор, Антоніна Назарівна Давидова, часто навідуються до палати, де лежить сержант.
Сестри та санітари сьогодні отримали значки «Відмінник санітарної служби». Найбільш відзначилися представлені до урядових нагород. Приходив фотограф, зробив знімки представлених. Замполіт наказав помістити їх у стінгазету (я — редактор).
Ось деякі записи з мого щоденника, який я вела у вільні хвилини. А вони видавалися не так часто. Перечитуючи щоденник зараз, я бачу, що дещо написала б по-іншому. Але мені дорогі саме ті давні сторінки.
Джерело: Війна. Народ. Перемога: статті, нариси, спогади. – М.: Політвидав, 1983. – Т.2.
Автор: А.Т. Строєва