Участь в обороні міста брали не лише воїни Червоної Армії та ополченці. Неоціненним є внесок багатьох трудових колективів Кременчука. Згадаймо…
21 липня 1941 року фашистський бомбардувальник зруйнував важливий стратегічний об’єкт – залізничний міст через Дніпро.
Для переправи евакуйованих цивільних, військових та вантажів було мобілізоване, серед інших, одне з невеликих суден, екіпаж якого складався усього з двох осіб: шкіпера Івана Кривенка і матроса. Приблизно через 2 тижні роботи під час німецького авіаційного нальоту осколком убило матроса – Марію Кривенко, дружину шкіпера, а він навіть не міг підхопити її, бо стояв за стерном…
Перед працівниками пристані Кременчук, які забезпечували евакуацію людей, худоби та народногосподарських вантажів у глибокий тил, постали додаткові завдання по організації переправ. Були створені дві переправи – одна з Демурівки, інша з Крюкова, вище мосту, від риболовецького колгоспу. Переправи систематично обстрілювали німці з повітря, а пізніше з правобережних висот.
Але пропускна здатність переправ була недостатня. Тому річковики одержали завдання – у найкоротший термін побудувати наплавний міст з двох частин у районі вище річкового порту – через Зелений острів на правий берег.
Був створений оперативний штаб з будівництва наплавного мосту, куди увійшли керівники деревообробного комбінату, евакуйованого з Києва підприємства «Дніпролісосплав», штампувального заводу та Кременчуцької пристані. Через 7 діб безперервної роботи, 4 серпня 1941 р., наплавний міст був зданий в експлуатацію.
Втім, ненадовго. Після окупації Крюкова користуватися наплавним мостом з лівого берега до Зеленого острова стало неможливо: міномети, встановлені на пануючих висотах та на залізничному мосту з Крюківської сторони, а також німецькі снайпери з острова Динька буквально поливали вогнем переправу і лівобережжя.
У ніч на 10 серпня масованим артилерійським вогнем з правого берега всі будівлі на території річкової пристані були зруйновані, за винятком цегляних стін вантажного складу. Знаходитися на пристані було неможливо, і річковики перебралися до майстерень за дамбу.
Війська 297-ї дивізії продовжували утримувати Зелений острів. Для зв’язку з ними заступник начальника пристані Удовицький передав буксирний газохід БГ-17 під керуванням старшини Василя Гапона. Катер щоденно ходив на Зелений острів, неодноразово його обстрілювали німці. Одного разу, десь у 20-х числах серпня, коли річковики вдень підвозили на острів боєприпаси, газохід від прямого потрапляння снаряда отримав підводну пробоїну і затонув на косі Зеленого острова. Екіпаж вибрався на острів. Дочекавшись ночі, дісталися на своє суденце, завели пластир на пробоїну, відкачали воду, і БГ-17 знову став у стрій.
На момент припинення руху вниз по Дніпру (через окупацію Крюкова) в районі Кременчука знаходились 287 одиниць річкового флоту, у тому числі:
- 4 пасажирських,
- 13 буксирних пароплавів,
- 20 катерів,
- 2 земельних каравани,
- несамохідні суховантажні,
- наливні судна з різними вантажами.
І почалася робота по переміщенню вантажів із транспортів. Баржі заводили у затон, вантажі вручну переносили на автомашини, перевозили на залізничну гілку артскладу, а там – знову вручну – завантажували вагони. Щоночі з 18 серпня по 1 вересня на цих роботах працювали від 600 до 900 кременчужан та десятки автомобілів. Загалом було перевантажено понад 7 тисяч тонн.
Для перевантаження пального – газойлю, бензину та гасу – був прокладений трубопровід, встановлена перекачувальна станція і пальне заливалося у залізничні цистерни. Всі вантажі спрямовувалися у тил.
Наприкінці серпня німці повністю витіснили наші війська із острова Зеленого та інших острівців.
Окремо хочеться згадати про одну зухвалу операцію річковиків. 68 одиниць завантажених самохідних і несамохідних суден опинилися на правобережжі, тобто на захопленій німцями території від Новогеоргіївська до Кривушів. З настанням темряви наші артилеристи починали обстрілювати прибережну смугу правого берега, заганяючи німців у бліндажі. Річковики тим часом пішки піднімалися берегом вгору проти течії, перепливали Дніпро, прив’язавши до голови необхідні інструменти, і перерізали пенькові та манільські канати, котрими були причалені судна. Баржі потихеньку самопливом рухалися вниз до Генеральських круч, куди їх несла притискна течія. А там вже чекали чергові бригади на великих човнах з тросами та гаками, кріпили троси на суднах і зачіпали якорем на березі, а потім переводили у затон для розвантаження. У першу ж ніч таким чином з-під носа німців вихопили 12 завантажених барж. І так кілька ночей, протягом яких на лівий берег було переправлено 57 суден. У тих 11 дерев’яних суден з вантажем каменю, що залишилися, з’явилися проточини, вони почали заповнювалися водою, і тому їх просто розбомбили наші літаки.
Хочеться згадати хоча б декілька імен наших земляків – працівників пристані Кременчук. Можливо, серед них ви знайдете знайомі прізвища.
- Удовицький І.С., заступник начальника, а з 18 серпня – начальник пристані,
- Баранець А.І.,
- Баранець Є.К.,
- Берест А.І,
- Берест М.,
- Білик Т.,
- Гапон Т.І.,
- Гапон В.В.,
- Гарбуз Ф.,
- Ївжич В.Г.,
- Клевський,
- Лесь М.І.,
- Новак Ф.В.,
- Нужненко Б.П.,
- Поздняк Я.,
- Смоленський П.З.,
- Сокур А.,
- Строков П.,
- Хованський К.Ф.,
- Шапалов І.В. та інші.
1-го вересня, у понеділок, коли кременчуцькі школярі мали б іти до школи, відбувся масований наліт німецьких літаків, яким було знищено і пошкоджено понад 60 відсотків суден. В районі Кривушанського затону стояла наливна баржа з майже двома тисячами тонн бензину та декілька менших суден з газойлем. При бомбардуванні усі транспорти загорілися. Видовище було жахливе, майже апокаліптичне: вогненний шар пального поверх могутньої течії ріки, палаючі дерева на березі та баржі, мов чорно-червоні прощальні факели.
5 вересня о 5 годині ранку за сигналом ракети були підірвані усі вцілілі судна. Діяльність пристані Кременчук по евакуації народного майна закінчилась.
Але оборона міста тривала.
Автор: А.Гайшинська