(Зі спогадів Б.Ф. Гороновича)
Працюючи над науковою працею на тему «Крюківський період у житті А.С.Макаренка», у фондах музею А.С.Макаренка, за допомогою співробітників музею, було знайдено спогади соратника Антона Семеновича – Бориса Феофановича Гороновича. Борис Феофанович дуже добре знав визначного педагога. Вони разом працювали у драматичному гуртку ім. В.Г.Короленка, а також у залізничній школі. Спогади Б.Ф.Гороновича дають чітку картину про творчу натуру А.С.Макаренка та про життя Крюкова на початку ХХ століття.
Ю.Ю.Тягун
З Антоном Семеновичем Макаренком я вперше познайомився ще 1906 року в будинку Григоровича Д.І., де він часто бував. Це був перший рік його учительської роботи у Крюківському двокласному залізничному училищі (Законоучитель у двокласній церковно-парафіяльній школі, чоловік Є.Ф.Григорович, соратниці О.С.Макаренка). Знав я його як художника-карикатуриста. Він швидко схоплював основні риси людини, і вміло тушковим олівцем наносив на папері портрет за 5-10 хвилин. Не оминав і себе.
Драматичний гурток імені В.Г. Короленко.
Вдруге зустрівся з ним у грудні 1917 року. Тоді Антон Семенович був інспектором Вищого початкового залізничного училища у Крюкові (Зараз Кременчуцький професійний ліцей сфери послуг. Вулиця І. Приходька, 137). Запросив мене взяти участь у організованому ним драматичному гуртку. Я погодився. Гуртківці приносили різні п’єси М.Гоголя, М.Островського, А.Чехова, І.Крилова. Пам’ятаю постановку таких п’єс: «На жвавому місці», «Без провини винні», «Гроза», «Ліс» – М.Островського, О.Чехова «Дядько Ваня», «Ведмідь», Стрінберга «Батько» та інших авторів. Розподіл ролей у першу читання нової п’єси з відповідними інтонаціями проводив Антон Семенович. Гурток складався з вчителів (Мілютіна М.С., Найда (Чернишова) Н.П., Макаренка В.С., Кемов Н.В., Попова Н.Г., Попова Ю.Г., Карапіш П.І., Кисельов, Бончук М., Бова І., Горонович Б.Ф.) та місцевої інтелігенції – дружина Кемова, Сопуньова та ін.
Сам Антон Семенович також грав. Він був непоганим актором у п’єсі «Дядько Ваня». Створення драмгуртка мала на меті мобілізувати засоби для обладнання кабінетів школи, для покупки інструментів духового оркестру і «щоб Крюков просвічувати». Спочатку ми ставили п’єси разів зо два на місяць, а потім – щотижня. Репетиції тривали до 12 години ночі. Антон Семенович у середині репетиції пригощав нас чаєм.
Сторож школи Іван Васильович приносив величезний самовар, цукор та заварював чай. А в цей час Антон Семенович розповідав такі анекдоти, що всі животи бралися від сміху. Сценаристом був Василь Іванович Поповиченко, режисером Карапішем П.І. Пізніше увійшов до гурту головний лікар військового шпиталю – Н.С. Кисельов (псевдонім Терської) – чудовий знавець театральної справи. Його й вибрали режисером. Але новий режисер був м’якого характеру, веселий за вдачею та в репертуарі гуртка стали домінувати водевілі, що не могло задовольнити ні глядачів, ні самих гуртківців. Настала криза, режисером знову вибрали П.І.Карапіша, а підбір репертуару залишався у А.С. Макаренка. Почали постачання п’єси «Чужі», але вона з тріском провалилася. Але ми не сумували.
Стали вдосконалювати техніку акторського мистецтва. Досягнули її за деякий час. І ось О.С.Макаренко поділився з нами про те, щоб просити письменника В.Г.Короленка про присвоєння драмгуртка його імені. Написав йому до Полтави. В.Г.Короленко дав свою згоду. Наш гурток став іменуватися «Драматичний гурток імені В.Г.Короленка».
Всі ці п’єси ми ставили у залізничному клубі – колишньому кінотеатрі «Корсо» (Нині хлібопекарня. Вулиця І.Приходька, 65). Але ось спала на думку А.С.Макаренко думка про постановку оперети (жартівливої) «Іванов Павло». Цю думку підтримав П.І.Коропіш (обидва вони – скрипалі). Останній епізод в опереті – провал (на іспиті) мав, на думку Макаренка, супроводжуватися фізичним провалом. Для цього на сцені мав бути отвір, але хто ж дозволить це зробити на сцені у «Корсо»? Антон Семенович вирішив поставити цю оперету у школі для учнів. У школі на той час була сцена (складана і розкладається). У ній і було зроблено отвір із кришкою, через який «Іванов» і провалився. Порядно вони зі мною повозилися. Я тоді грав головну роль, а в мене ні слуху, ні голосу нема.
Фінансовими справами знав батьківський комітет школи. Очолював його Кононенко (якщо не помиляюсь). На зібрані від постановок гроші О.С.Макаренко привіз із Харкова обладнання для кабінетів та духовий оркестр для школи. Капельмейстера Антон Семенович взяв із майстерень (прізвища його не пам’ятаю). Він швидко навчив учнів кількох танців.
Виступав наш оркестр і у своїй школі та інших школах. Від інших шкіл Антон Семенович за працю оркестру грошей не вимагав, а лише просив добре нагодувати оркестрантів, що завжди виконувалося.
Влітку 1918 року Антон Семенович організував танці у залі школи. Грав наш оркестр. Гроші надходили до каси школи.
Робота гуртка перервалася. Встановилася Радянська влада!
У середині січня місяця 1919 року зустрічаюся ввечері на колишній Херсонській вулиці (нині вулиця І.Приходько) з Антоном Семеновичем.
– Що робиш?
– Нічого!
– Як нічого? Отож слухай! У нас у школі викладає математику Крилов Борис Феофанович. Його губпарткомітет призначив зав. Кременчуцьким Губернським відділом народної освіти. Я залишився без математики. Так ось я і пропоную тобі місце математика у школі.
Я став відмовлятися, не готувався стати освітою, не знаю методики, немає педагогічної освіти.
– Я тобі допоможу! Будеш учителем. Приходь завтра ж о 8-30, візьми задачник з алгебри Шапошникова та Вальцева, геометрію Кисельова і починай працювати. До того ж і учням не треба буде запам’ятовувати твоє ім’я та по батькові. Був Борис Феофанович Крилов, стане Борис Феофанович Горонович! Це чудесно.
І став вчителем з легкої руки А.С.Макаренко – спочатку – математики, і потім – фізики.
Ось тепер я бачив бурхливу діяльність А.С.Макаренка. Його й боялися та любили учні. Його слово – закон. Пригадую такий випадок. Під час уроків ми вдвох були у вчительській. Раптом забігає вчителька французької чи німецької мови (кременчужанка) заплакана і в сльозах повідомляє Макаренка про те, що хтось кинув їй на стіл грудку бруду. Ми вдвох підходимо до дверей. Антон відчиняє двері, всі встають:
“Хто?”, – Закричав він. Всі мовчать. Він оглядає всіх. І чомусь, для мене невловимому, називає прізвище.
– Виходь, – повів його в учительську. Про що він з ним говорив і як говорив, не скажу, не знаю. Але вийшов цей хлопець із учительської мокрий, червоний від отриманого задоволення. Як він дізнався, що винен саме цей, а не хтось інший із 32 чи 35 учнів, невідомо.
Зазвичай педради у О.С.Макаренка проходили швидко – хвилин 30–45. Все їм було обдумано, виважено. Говорив він сам та вчителям пропонував виступати коротко. Жалів і свій, і наш час.
Але у березні місяці педрада затяглася. Антон Семенович вирішив організувати, як він висловився, “Трудову дружину”, вирішив організувати виробничу базу для трудового виховання учнів. Його ідею підтримав увесь педколектив. Спочатку Макаренко домігся передачі школі фруктового саду гр. Архангельського.
Спільно з учителями Антон Семенович розробив систему організації праці учнів саду.
Усі учні (крім далеко що живуть) було розбито кілька загонів з окремих видів роботи. Були організовані загони садівників, городників, квітникарів, охоронців. Загін городників був розділений ще на підзагони – картоплі, буряків, помідорів, огірків та ін. Вчителі керували тим чи іншим загоном. Мені було доручено загін охорони.
Усі дружинники (вчителі та учні) об’єдналися в єдину «Трудову дружину», яку очолював О.С.Макаренко. Кожен дружинник носив на лівій руці білу пов’язку, а охоронець — червону. На пов’язці була намальована художниками школи емблема того загону, в якому працював цей дружинник: у садівників – груша, у квітникарів – ромашка, у городників – капуста, морква, помідор, у охоронців – шолом.
Щойно розтанув сніг, підсохло, вся дружина у яскравий сонячний день вийшла до саду з лопатами та граблями. Почали копати. Багато хто не знав, як тримати лопату, як копати.
Допомагав і показував їм Т.Ботарчук (чи він був агрономом, чи просто обізнана людина). Його спеціально запросив Макаренка, як інструктора – городника – садівника. Через тиждень часу сад був перекопаний, розчищений, гусеня з дерев знято, ще пізніше обмазані вапном фруктові дерева, прокладені доріжки, посипані піском. Наприкінці квітня у травні здійснено посадку картоплі, посів буряків, моркви, висаджування помідорів і капусти.
Для підвищення дисципліни та кращої організації праці Антон Семенович запровадив елементи піонерської дружини. Увечері дружина збиралася на лінійку. У присутності загону його начальник рапортував начальнику трудової дружини Макаренко про виконану роботу за день. Рапорт приймався, якщо все було добре, оголошувалась подяка. Якщо завдання без поважних причин не виконувалося, Макаренко оголошував винному догану. Але такі випадки були рідкісні. На цій же лінійці загони отримували завдання наступного дня у присутності обліковача праці Даншина – вчителя фізики. Ці завдання попередньо обговорювали Макаренка з начальниками загонів.
Введено були привітання дружинників один з одним: «Будь готовий!» Навіть у арці біля входу в сад на полотнищі красувався напис «Будь готовий!» Це ще 1919 року!
Цікавим є облік роботи дружини. Він був продуманий Антоном Семеновичем та затверджений порадою дружини. Такий облік, який було запроваджено через 3–4 роки в колгоспах!
«Трудодні». Вони тільки називалися у нас просто “днями”. Враховувалася і тривалість роботи, її якість, отже, і продуктивність.
Займався цим суворим обліком «днів» тов. Даншин. Він до кінця дня обходив усі ділянки городу, саду і ставив «оцінки». Записувалося: 0,4; 0,2; 3,4, 1,4.
Усі дружинники знали, що загальна сума «днів» кожен має частину загальної суми «днів» всієї дружини. У дні навчання більше 3/4 не ставилося, а святкові, канікулярні, до 1,5. Настала осінь. Даншин із Кемовим поставили число «днів» кожного та сумарне число «днів» всієї дружини.
Урожай був добрий. Кожен отримував та відвозив візком додому 2–4 мішки картоплі, буряків, капусти. У той час це була велика підмога для учня та його сім’ї, для вчителів роздача товарів проходила без участі О.С. Макаренка. Він наприкінці серпня поїхав до Полтави. За денікінців він у Крюкові не працював. Автори ж книги «Крюківський Вагонний завод» пишуть про Макаренка як вчителя при денікінцях. Це не вірно.
Коли Антон Семенович у 1920 році прийняв колонію правопорушників у Полтаві, він приїжджав до Крюкова, запрошував кожного з нас їхати до нього, до Полтави. Поїхали тоді до нього Василь Іванович Поповиченко (загинув під час блокади у Ленінграді) та його дружина – Надія Тимофіївна Поповиченко (у дівоцтві Техальська). Вони удвох пропрацювали у колонії 5 років.
06.01.1968
Автори: Горонович Б.Ф., Тягун Ю.Ю.
Матеріали науково – практичної конференції “Кременчук – 435 років”