Окупувавши місто Кременчук, німецька влада в особі Гібіца комісара міста Ротт та його помічника капітана Штрука, ст. лейтенанта Кєнік, ст. лейтенанта Вейра, капітана Фрорайх, у перші дні приходу у місто почав будувати фашистські порядки з властивими методами жорстокості, розрахованої головним чином масове винищення мирного населення.
Спочатку було оголошено реєстрацію всього населення, одночасно з проведенням реєстрації почалися масові арешти радянських людей. Заарештовували під різними приводами десятками, а іноді й сотнями осіб, які проживають у місті. Так за одного вбитого німецького солдата з невідомих причин заарештовували по 200-300 людей як заручники, ні чим невинних мирних жителів міста.
Усі заарештовані утримувалися у в’язниці, де були створені виключно важкі умови, камери переповнені, бруд, вогкість та задуха. Харчування давали зазвичай 1 разів у день, 150-200 грам хліба і суп з овочевих покидьків, що відповідало вимогам навіть голодного існування, а прямому сенсі призводило до голодної смерті заарештованих. Крім цього, заарештованих систематично піддавали допитам, шляхом тортур і всіляких знущань.
Спочатку було оголошено реєстрацію всього населення, одночасно з проведенням реєстрації почалися масові арешти радянських людей. Заарештовували під різними приводами десятками, а іноді й сотнями осіб, які проживають у місті. Так за одного вбитого німецького солдата з невідомих причин заарештовували по 200-300 людей як заручники, ні чим невинних мирних жителів міста.
Усі заарештовані утримувалися у в’язниці, де були створені виключно важкі умови, камери переповнені, бруд, вогкість та задуха. Харчування давали зазвичай 1 разів у день, 150-200 грам хліба і суп з овочевих покидьків, що відповідало вимогам навіть голодного існування, а прямому сенсі призводило до голодної смерті заарештованих. Крім цього, заарештованих систематично піддавали допитам, шляхом тортур і всіляких знущань.
«Заарештованим у в’язниці давали по 200 грам хліба на добу, обід складався із напівварених солоних огірків. Перебуваючи у в’язниці, я був засуджений до тілесного покарання, тобто до 10 ударів батогом. Для виконання такого вироку при в’язниці існувала спеціально обладнана кімната, де стояло залізне ліжко, на яке поклали мене. Після цього поліцейський взяв 4-х вугільний гумовий батіг і в присутності начальника в’язниці, завдав мені 40 ударів цією батогом. Я був очевидцем, як на вантажній машині з дерев’яним кузовом, щільно оббитим з дощок, пофарбованим у чорний колір, рано-вранці вивозили на розстріл заарештованих із в’язниці, а як і де їх розстрілювали я бачити не міг. В’язниця була на березі річки Дніпро, біля собору в місті Кременчуці. Будівля в’язниці була 2-поверхова з підвалом з 13 камер, де за період мого перебування утримувалося до 220 осіб. Заарештовані були схожі на людей. Особи у них були в синцях і опухлі від голоду та побоїв. У деяких було розбито губи і вибито зуби, більшість від виснаження не могли ходити. За найменше порушення нелюдського режиму встановленого німцями у в’язниці, заарештовані зазнавали покарань, тобто садили в окремі камери чи карцер — це була позбавлена світла кімната, де не було зовсім вікон і не давали їжі та води.»Сидельников Євген Трохимович, який перебував у в'язниці 2 місяці як арештований німцями, розповідав:
«За наказом начальника Зеліка, у в’язниці заарештованих били терпалами в одязі та роздягнених. Чоловіки, що утримувалися у в’язниці, не були схожі на людей, обличчя в синцях, носи розбиті, вибиті зуби, через що навіть не могли розмовляти.
На розстріл із в’язниці, як правило, вивозили вранці щосуботи на автомашинах. П’яні німецькі солдати знімали з приречених жертв одяг, часто був присутній начальник СД Зелик. Який сам особисто бив роздягнених гумовими палицями по плечах з такою силою, що дехто падав на землю.»Найда Євген Юхимович розповів:
На розстріл із в’язниці, як правило, вивозили вранці щосуботи на автомашинах. П’яні німецькі солдати знімали з приречених жертв одяг, часто був присутній начальник СД Зелик. Який сам особисто бив роздягнених гумовими палицями по плечах з такою силою, що дехто падав на землю.»Найда Євген Юхимович розповів:
«19 січня 1943 року мого сина Петра, 1918 року народження, заарештували німецькі солдати з гестапо і посадили у в’язницю.
3 березня 1943 року я понесла йому передачу, але, прийшовши до в’язниці, мені відповіли, що такого немає.
Тоді я дізналася, що мого сина було розстріляно на Піщаній горі. На другий день я пішла на місце розстрілу і побачила сліди крові та свіжу зариту велику яму.
13 листопада 1943 року після визволення Кременчука від німців, були зроблені розкопки на Піщаній горі, ям-могил розстріляних. В одній із ям мені вдалося впізнати тіло мого сина. За що його розстріляли я так і не впізнала».Свідок тих подій Шерстюк Парасковія Максимівна розповідала:
3 березня 1943 року я понесла йому передачу, але, прийшовши до в’язниці, мені відповіли, що такого немає.
Тоді я дізналася, що мого сина було розстріляно на Піщаній горі. На другий день я пішла на місце розстрілу і побачила сліди крові та свіжу зариту велику яму.
13 листопада 1943 року після визволення Кременчука від німців, були зроблені розкопки на Піщаній горі, ям-могил розстріляних. В одній із ям мені вдалося впізнати тіло мого сина. За що його розстріляли я так і не впізнала».Свідок тих подій Шерстюк Парасковія Максимівна розповідала:
«З 24 серпня по 21 вересня 1943 року я перебувала у німецькій в’язниці у місті Кременчуці. За цей час я особисто бачила, як відвозили на машині людей на розстріл.
20 вересня 1943 року 53 чоловіків і трьох жінок зі зв’язаними руками завантажили на дві машини і повезли на розстріл.
Перебуваючи у в’язниці, у камері на другому поверсі, під якою внизу знаходилася слідча камера, де вчинявся допит заарештованих. Щодня мені доводилося чути нелюдські крики заарештованих у момент тортур та допиту. Я так само стала свідком такого факту, як начальник в’язниці побив 65-річного старого, за те, що він вступив у розмову з арештованим у в’язницю, що знову прибув».Заарештована й у німецькій в'язниці – Федорова Матрёна Андріївна розповідала:
20 вересня 1943 року 53 чоловіків і трьох жінок зі зв’язаними руками завантажили на дві машини і повезли на розстріл.
Перебуваючи у в’язниці, у камері на другому поверсі, під якою внизу знаходилася слідча камера, де вчинявся допит заарештованих. Щодня мені доводилося чути нелюдські крики заарештованих у момент тортур та допиту. Я так само стала свідком такого факту, як начальник в’язниці побив 65-річного старого, за те, що він вступив у розмову з арештованим у в’язницю, що знову прибув».Заарештована й у німецькій в'язниці – Федорова Матрёна Андріївна розповідала:
Література:
- Копія акта комісії від 29 листопада 1943 року, про вчинені діяння німецько-фашистських загарбників та їх спільників у період тимчасової окупації з 9 вересня 1941 року по 29 вересня 1943 року у місті Кременчуці.
Комісія у складі:
- Голова комісії – Перший секретар Горкому партії Бурау Валентина Іванівна
Члени комісії:
- Голова виконкому Міськради – Будний Олександр Алексеєвіч,
- Начальник Міськвідділу НКДБ – підполковник Разумов Віктор Олексійович
- Начальник Міськвідділу НКВС – капітан Шишлов Федір Омелянович,
- Редактор міської газети – Павло Юхимович (прізвище нерозбірливе на документі)