Автор:
Бутко Андрій Олександрович
Інтерес до свого минулого, минулого свого роду, племені, народу закладений у людини на генетичному рівні. Адже ми добре знаємо і розуміємо вислів, що «без знання минулого, ми не можемо знати і свого майбутнього». Вірніше, майбутнє обов’язково буде, але яким воно буде, залежить від нас, людей, які проживають у теперішньому часі. А щоб воно, майбутнє, було кращим за сучасне, ми обов’язково повинні знати минуле, щоб не повторювати помилок поколінь людей, а, навпаки, взяти все найкраще, що було, і відтворити його, звісно, у відповідності з сучасними умовами. І цей варіант розвитку історичних подій буде найкращим. Але прикро те, що багато людей, які, як правило, знаходяться на високому соціальному щаблі (вожді, князі, царі, їх причт і т. д.), не усвідомлюють, або не хочуть усвідомлювати надбання минулих поколінь, і всупереч суспільству, тобто більшості, переслідуючи свої меркантильні цілі, вчиняють дії, які призводять до негативних, недобрих наслідків для їх племені, народу, країни (війни, голод, невпевненість у майбутньому).
А допомагають нам у розумінні минулого люди, для яких інтерес до минулого співпадає з їхніми професійними інтересами. Тобто, вивчення минулого є їх професією: історики, археологи, хроністи.
З давніх-давен учені цікавилися дописемною історією людства. Спочатку це були вчені грецької, римської, візантійської цивілізацій. А от за часів середньовіччя інтерес до пам’яток старовини суттєво знизився. За часів Київської Русі інтерес до старожитностей був розвинений лише в місцях, де займалися науковою діяльністю: в монастирях і церковних школах.
На території України перші археологічні товариства виникають у XIX столітті. Наприклад, у 1839 р. було створене Одеське імператорське товариство історії і старожитностей, найстаріше в Україні. Перші музеї, які займалися в тому числі. й збиранням археологічного матеріалу, виникають на території України у Миколаєві (1809 р.), Феодосії (1811 р.), Одесі (1825р.).
Спеціальні археологічні дослідження в Україні розпочато понад 200 років тому з розкопок у 1763 р. скіфського Литого (Мельгунівського) кургану біля сучасного міста Кіровограда.
Розвиток археології в Україні наприкінці ХVІІІ – на початку XIX ст. пов’язаний з іменами О. О. Спіцина, В. О. Городцова, Б. Ф. Фармаковського, В. В. Хвойки, Д..Я. Самоквасова, І. Є. Забєліна, М. І. Веселовського та інших учених.
У XIX ст. було закладено основи славістики. Великий внесок у вивчення історії й матеріальної культури слов’ян зробив Л. Нідерле (1865 – 1944). Його праця «Слов’янські старожитності» не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема походження слов’ян широко дебатувалась і в європейській науковій літературі XIX ст.
На початку XX ст. археологічні дослідження на території України досягли значних успіхів, завдяки чому згодом їх результати були використані вченими радянського періоду.
Слід зазначити, що історичні, археологічні дослідження, розкопки потребують чималих затрат. І найкраще досліджуються археологічні об’єкти за сприятливих економічних умов у країні, тобто коли на археологічні розкопки державою виділяються кошти. А без археологічних розкопок історичні пам’ятки досліджуються тільки поверхово, як наслідок, і висновки ми можемо робити неповні, не узагальнюючі.
А ще розкопки обов’язково проводяться у тих випадках, коли археологічним пам’яткам загрожує знищення через низку різних причин – це і розробка відкритим способом корисних копалин, і спорудження водосховищ, і різноманітне будівництво.
Щодо території сучасної Світловодщини, то археологічні дослідження тут вперше почали проводити за радянських часів у середині XX ст. Про більш давні дослідженні нашого краю ми маємо відомості лише у вигляді коротких повідомлень. У кінці XIX ст. етнограф з Єлизаветграда В. Ястребов сповіщає про знахідку «кам’яної баби» біля села Сніжкова в своїй праці «Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губернии» 1894 р. Цікаві дані про с. Табурище і знаходження на його території археологічних пам’яток знаходимо в роботі В. Гошкевича «Клады и древности Херсонской губернии», 1903 р. Як відомо, Новогеоргіївщина входила за часів Російської імперії до складу Херсонської губернії.
У книзі В. Гошкевич так описує скарб, виявлений в околицях міста Новогеоргіївська на початку 80-х років XIX ст. На березі річки Тясмину розмито водою узвишшя, з якого висипалося стільки срібних монет, що місцеві пастухи носили їх шапками. 7 монет із цього скарбу потрапили до колекції Єлизаветградського реального училища. Це, зокрема, монети Нерви (96 – 98 рр. н.е.), Траяна (98 – 117 рр.), Адріана (117 – 138 рр.), Антонія Пія (138 – 161 рр.), Марка Аврелія (161 – 180 рр.), Луцілли (164 – 183 рр.). Тут же було знайдено скарб польських монет XVII — XVIII ст.
На схилах берегів Дніпра і в самому Табурищі раніше знаходили багато старовинних дорогоцінних речей. Це, певно, і послужило приводом для народних переказів:про те, що в околицях Табурища сховані незліченні багатства.
За переказами старожилів Табурища, яким знайдені підтвердження і в книзі В.Гошкевича, в одного з місцевих жителів стояла на подвір’ї велика гранітна глиба, на якій була висічена людська долоня. Свого часу з Черкас приїздили до того господаря двоє людей з «описом», в якому було сказано, що поблизу каменя із зображенням руки є погріб, а в ньому зарито човен, наповнений шкіряними мішками з грошима, золотим і срібним посудом. Скарбошукачі шукали цей легендарний скарб, але поки що даремно.
Археологічне дослідження нашого краю в середині XX ст. пов’язане з ім’ям визначного українського археолога радянського періоду О.І. Тереножкіна. У 1950 – 51 рр. під його керівництвом була проведена Дніпровська правобережна скіфська експедиція. Завдяки професійності та наполегливості керівника цієї експедиції, вона дала значні наукові результати в дослідженні археології Середнього Придніпров’я. Зокрема, на наших землях були досліджені декілька городищ чорноліського часу: одне із них біля с. Тясминки, а два інших біля с. Калантаєво Новогеоргіївського району. Результати досліджень були викладені О. І. Тереножкіним у своїх працях [16, 17].
У другій половині 50-х років територія нинішньої Світловодщини, а тодішньої Новогеоргіївщини, була досліджена в археологічному відношенні досить змістовно у зв’язку із спорудженням Кременчуцької ГЕС і Кременчуцького водосховища. Багато археологічних об’єктів потрапляли в зону затоплення. У зв’язку з цим, Кабінет Міністрів УРСР своєю постановою за № 2598 від 12 грудня 1953 р. дав дозвіл на проведення масштабних археологічних розвідок, а за потреби – і розкопок Інституту археології Академії наук УРСР.
У 1956 році Інститут археології здійснив велику програму польових досліджень цих об’єктів, для чого були організовані три експедиції: первіснообщинно-скіфська, ранньослов’янська, староруська.
Кременчуцька первіснообщинно-скіфська експедиція, начальником якої був призначений старший науковий співробітник кандидат, історичних наук О.І.Тереножкін, проводила свої дослідження на правому березі р. Дніпра, в районі нижньої течії р. Тясмин, між містом Чигирином і селищем Табурищем. Розкопкам підлягали поселення мідного віку біля села Новоселиці, кургани епохи бронзи біля міста. Ново-Георгіївська, городища і поселення передскіфського періоду (VIII – VII ст. до н. е.), розміщені біля сіл Калантаєво і Тясминки та міста Ново-Георгіївська.
Результати праці учасників цих експедицій були опубліковані згодом у наукових звітах про роботу Кременчуцьких експедицій Інституту археології АН УРСР у 1956 році.
Пізніше в науковій літературі з’явилися більш ґрунтовні наукові праці учасників цих експедицій, вже після камеральної (кабінетної) обробки зібраного археологічного матеріалу, після зроблених певних висновків про досліджені археологічні об’єкти:
Покровская Е. Ф., Ковпаненко Г Т. «Раскопки около сел Калантаево и Стецовки на р. Тясмине в 1956 г.» [13], Максимов Е. В., Покровская Е. Ф. «Археологические памятники в окресностях села Б. Андрусовка на р. Тясмине» [9], Покровська Є. Ф., Ковпаненко Г. Т. «Могильник біля села Калантаєво» [11], Покровська Є. Ф., Петровська Є. О. «Поселення кінця епохи бронзового віку біля с. Андрусівка»[12].
Кременчуцька ранньослов’янська експедиція, начальником якої був призначений старший науковий співробітник, кандидат історичних наук М. Ю. Брайчевський, проводила біля сіл Леськи і Ломовате Черкаської області розкопки поселень IV ст. н. е., так званої черняхівської культури. Між селами Пеньківкою і Варівкою Кіровоградської області розшукані ранньослов’янські поселення (VI – VIII ст. н. е.), на яких були проведені розвідувальні розкопки.
Кременчуцька давньоруська експедиція, начальником якої був призначений науковий співробітник В.К. Гончаров, основні роботи проводила на городищі біля с. Воїнська Гребля Полтавської області, яке є залишками літописного міста – фортеці Воїня, побудованого при князі Володимирі Великому в кінці X ст. і зруйнованого половцями під проводом Кончака в 1186 році.
Проведені в 1956 році Інститутом археології АН УРСР експедиційні дослідження в зоні будівництва водосховища Кременчуцької ГЕС дали цінні матеріали, що розкривають нові сторінки давньої історії Середнього Придніпров’я.
У 1957 – 59 рр. Інститутом археології АН УРСР було здійснено ряд археологічних розвідок з метою виявлення археологічних об’єктів, а якщо такі знаходилися, то проводились на них археологічні дослідження (закладалися шурфи, розкопки).
Найбільш повно було досліджене поселення біля так званої Московської гори поблизу м. Ново-Георгіївська в долині р. Цибульник. Поселення відносилося до доскіфського періоду історії, і стосувалося чорноліської культури IX – VII ст. до н.е.. На Московській горі було досліджено і десяток курганів з похованнями різних історичних періодів.
Усвідомлюючи той факт, що невдовзі чаша Кременчуцького водосховища наповниться водою, деякі вчителі історії Новогеоргіївського району здійснили свої археологічні розвідки з метою виявлення археологічних пам’ятників, і збору цінного матеріалу. За це ми, нинішнє покоління істориків, їм надзвичайно вдячні. По собі вони залишили записи, грамотно написані і змістовно наповнені, які дають нам зараз цінні знання у розумінні археологічного минулого нашого краю. До цих учителів належали: вчитель історії села Велика. Андрусівка М. М. Караката, вчитель історії села Семигір’я П. М. Грибенко. М. М. Караката виклав матеріали з дослідження археологічного минулого села Велика. Андрусівка та її околиць в одному із розділів своєї праці «Давно минуле Андрусівки. Історія села.” [8], а П. М. Грибенко виклав матеріали своїх досліджень у статті «Матеріали до археологічної карти Новогеоргіївського району Кіровоградської області», яка надрукована у збірнику матеріалів з археології Північного Причорномор’я, який випускає Одеський державний археологічний музей, у 1959 р. Заслуга цих істориків полягає ще й у тому, що М. М. Караката в селі Велика Андрусівка створив зі своїми учнями перший шкільний краєзнавчий музей в Новогеоргіївському районі, а П. М. Грибенко, використовуючи матеріали описів пам’яток, які частково виявлені ще в дореволюційні часи, а більшість – за роки радянської влади археологічними розвідками та експедиціями, а також місцевими жителями і ним особисто, склав схему розташування археологічних об’єктів Новогеоргіївського району Кіровоградської області.
У 1956 – 59 рр. археологічними розкопками виявлено і досліджено поселення і 4 могильники ранньослов’янського племінного об’єднання уличів у долині р. Тясмин біля села В. Андрусівка вченими-археологами Д. Т. Березовецем [2 – 3], Д. Я. Телегіним і Є. О. Петровською [10]
Поселення і могильники уличів були відкриті і досліджені завдяки вже згадуваному вчителю історії села В. Андрусівка М. М.Каракаті.
На початку 1980-х років, при будівництві каналу «Дніпро – Інгулець», між селами Велика і Мала Скеліва на глибині 2,5 – 3,5 м. від сучасної поверхні у суглинку були знайдені бивень та кістки мамонта, кістки шерстистого носорога, велетенського оленя, зубра. Викликані археологи дослідили це місце. Ними було розрито ділянку довжиною близько 40 м. Поряд з кістками тварин виявили сліди багаття, знаряддя праці з каменю первісної людини. На основі цих археологічних матеріалів ученими було зроблено висновок, що даний історичний об’єкт був стоянкою первісної людини епохи середнього палеоліту (150 – 40 тис. років тому).
Перші спроби систематизувати археологічне минуле краю були здійснені на початку 70-х років XX ст. У книзі «Кіровоградська область» з серії «Історія міст і сіл Української РСР» дано короткий опис давньої історії Кіровоградщини на підставі археологічних даних, а також вміщено карту археологічних пам’яток на території Кіровоградської області. Територію сучасної Світловодщини описали історики А.А. Вогульський, В.В. Журавський, І.П. Рак [15].
У 1975 році, під час прокладання водогону «Дніпро – Кіровоград», було знайдено в грунті поховання, які дослідники віднесли до пізньоскіфського часу IV – III ст. до н.е. Це був ґрунтовий, безкурганний могильник скіфів. Знаходиться він на території Нового міста. Досліджували цей ґрунтовий могильник протягом десяти польових сезонів студенти Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна під керівництвом видатного археолога Кіровоградщини, вчителя багатьох істориків-археологів нашої країни Нінель Михайлівни Бокій. А в кінці 80-х років XX ст. археологічні дослідження тут проводилися під керівництвом археолога Ірини Анатоліївни Козир. Результати досліджень були викладені Н.М. Бокій у 1980 році в місті Дніпропетровську під час ХVІІІ наукової конференції АН України. У тому ж році в збірнику «Археологические исследования на Украине в 1978 – 79 гг.» були надруковані тези доповіді Н.М. Бокій під заголовком «Позднескифский безкурганный могильник у г. Светловодска». Про хід археологічних розкопок неодноразово повідомлялося в матеріалах місцевої преси, а журналіст – краєзнавець В.В. Журавський, редактор місцевої газети «Наддніпрянська правда», часто сам був присутнім на розкопках, давав їх опис, брав інтерв’ю у керівника розкопок Н. М. Бокій. У 2004 році в Кіровограді вийшла праця В. В. Журавського «Скіфські старожитності Світловодська [7], в якій він розповів про археологічне дослідження скіфського ґрунтового могильника в м. Світловодську.
З 1990 року на території нашого краю археологічні розкопки припинилися. Археологічне дослідження Світловодщини з того часу проводиться тільки у формі археологічних розвідок. Така археологічна розвідка відбулася в 1989 році під керівництвом С. С. Безсонової. ЇЇ учасниками були фахівці Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, зокрема, А. П. Орлик. С. С. Безсоновою був складений звіт «О разведке в Светловодском районе Кировоградской области», в якому повідомлялося про археологічні розвідки в районі сіл Золотарівки, Калантаїва, В. Андрусівки, Федірок та Глинська. Також із цього звіту ми дізнаємося про ще одну археологічну розвідку – Середньодніпровську експедицію 1988 року, що проходила і на території нашого краю; але результати досліджень цієї експедиції нам невідомі.
В 1993 році на Світловодщині проходила археологічна розвідка фахівців Кіровоградського обласного краєзнавчого музею під керівництвом археолога М. П. Тупчієнка за участю К. В. Шляхового [18]. Познайомившись із учасниками цієї археологічної розвідки, я і сам почав вивчати археологічне минуле нашого краю. Ця археологічна розвідка проводилася з метою збору археологічного матеріалу в районі сіл В. Андрусівки та Калантаєва.
За період з 1995 до 2010 року мною особисто було здійснено археологічні розвідки в різних частинах Світловодського району. Зібраний «поверхневий» археологічний матеріал знаходиться в Світловодському міському краєзнавчому музеї, де він виставлений для огляду.
Давню історію нашого краю досліджують сьогодні краєзнавці, журналісти, аматори. У місті Світловодську та районі відомі своєю діяльністю з дослідження давньої історії рідного краю вчителі історії ЗОШ № 7 м. Світловодська Г. А. Пархоменко та ЗОШ № 2 Г. Р. Смірнова.
Теоретичні відомості про давню історію території сучасної Світловодщини дають нам у своїх працях кіровоградські історики А. Вогульський, Н. Бокій, М. Беркович, П. Кизименко.
Великий внесок у збереження матеріальних пам’яток з давньої історії нашого краю вносять краєзнавчі музеї – Світловодський міський краєзнавчий музей, Захарівський народний музей, шкільні краєзнавчі кімнати – музеї в селі В. Андрусівка, Глинськ, Світловодській ЗОШ № 7. І тут варто назвати керівників цих музеїв: О. П. Аболмасову, [1], В.Ю. Сергєєва, Л. С. Шкирай [19], Г. А. Пархоменко [6], І. Ф. Дикого.
Автор: Бутко Андрій Олександрович
Джерело: «Кременчуку – 435 років». Матеріали науково-практичної конференції. 2006 рік.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аболмасова О. П. Із вирію тисячоліть / Ольга Аболмасова, Тамара Штурміна, Владислав Журавський, Анатолій Войтенко // Світловодськ. Історично-публіцистичний нарис. – Світловодськ : Рубікон, 2004.- 66 с.
2. Березовець Д. Т. Поселення уличів на р. Тясмин // Материалы и исследования по археологии (МИА). – 1963. -№ 108.
3. Березовець Д. Т. Могильники уличів у долині р. Тясмина // Слов’яно-руські старожитності. – К., 1965.
4. Бокій Н. М. Розділ І / Н. М.Бокій, О. Д. Брайченко, Л. В. Куценко // До джерел історії краю. – Кіровоград : ОIVВ, 1994.- C. 7 – 35.
5. Винокур І. С. Археологія України / І.С.Винокур, Д.Я.Телегін. – К. : Вища школа, 1994.-318 с.
6. Давня історія та археологія краю. / [Г. А. Пархоменко, учні 11 — а класу СЗОШ № 7 м. Світловодськ, пошуково-дослідницька робота];- Світловодськ : СЗОШ №7, 2008.
7. Журавський В. В. Скіфські старожитності Світловодська. /Владислав Васильович Журавський. – Кіровоград : Антураж А, 2004. – 15 с.
8. Караката М. М. Давно минуле Андрусівки. Історія села. / Микита Мусієвич Караката. – Київ, рукопис, 1967. – 202 с.
9. Максимов Е. В., Покровская Е. Ф. Археологические памятники в окресностях села Б.. Андрусовка на р. Тясмине // Краткие сообщения Института археологии АН УССР (КСИА АН УССР). – 1959. – № 8.
10. Петровська Є. О., Телегін Д. Я. Ранньослов’янський могильник на р. Тясмин // Археологія. – т. XVIII. – К., 1965.
11. Покровська Є. Ф., Ковпаненко Г. Т. Могильник біля села Калантаєво.// Археологія. – т. XII. – К.,1961.
12. Покровська Є. Ф., Петровська Є. О. Поселення кінця епохи бронзового віку біля с. Андрусівка // Археологія. – т. XIII. – 1962.
13. Покровская Е. Ф., Ковпаненко Г. Т. Раскопки около сел Калантаево и Стецовки на р. Тясмине в 1956 г.// КСИА АН УССР. – 1959. – № 8.
14. Рак І. П. Історичний нарис села Калантаєва. / Іван Петрович Рак. – Світловодськ : Рубікон, 1998. – 48 с.
15. Сиволап Д. С. Світловодський район / А. А. Богульський, В. В. Журавський, В. В. Туманов, І. П. Рак // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. – К.: Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. – С. 700–726.
16. Тереножкин О. И. Днепровская правобережная скифская експедиція // Краткие сообщения Института истории материальной культуры (КСИИМК). – вып. XXXVII. – К.,1951.
17. Тереножкин О. И. Поселения и городища в бассейне р. Тясмин, // КСИИМК. – вып. ХLIII. – К.,1952.
18. Тупчієнко М. П. Археологічне минуле Кіровограда та його околиць. / М. П. Тупчієнко, П.М. Кизименко, П. В. Босий // Пам’ять степів. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини. – Кіровоград : Мавік, 2003. – С. 17-31.
19. Шкирай Л.С. Історія Захарівки у спогадах односельчан / Любов Семенівна Шкирай. – Світловодськ, 2004. – 106 с.