Це найрозкішніший будинок на Петровській вулиці (нині вулиця Ігоря Сердюка). З’явився він напередодні Жовтневої революції (зараз це будинок №2 по Ігоря Сердюка). Він належав У.Володарской – жінці сильною і владною. Бачачи що чоловік її все більше надається найпоширенішому пороку, вона усуває його від справ і керує всім сама, в тому числі і спорудженням 3-х поверхового особняка в стилі модерн. Однак отримати насолоду від життя затишному, зручному і красивому будинку не довелося ні самої У. Володарської, ні її нащадкам. Після революції він націоналізується в числі перших. В роки громадянської війни тут перебувало відділення міліції, розташовувалися найрізноманітніші господарські, партійні, громадські організації. У 1920 році в будинку розмістився штаб 14-ї армії Південно-Західного фронту.
В цей час з будинку була встановлена пряма телеграфний зв’язок з кабінетом голови Ради Народних Комісарів В.Леніна. У будинку працювали С.Будённий, К.Ворошилов, А.Егоров, М.Калінін, А. Луначарський, Г.Петровський, Й.Сталін, про що нагадувала меморіальна дошка, нині знята.
Зруйнований в роки війни будинок був відновлений під житло в середині 50-х років зі збереженням первісного оздоблення. У 1969-1971 рр. житловий будинок перебудовується під краєзнавчий музей. В ході реконструкції будівля зазнала значних змін, втратило притаманний йому вигляд модерну і набуло рис сучасної архітектури. 27 вересня 1975 року експозиція музею прийняла перших відвідувачів. Музейні колекції налічують понад 50 тис. Експонатів, щорічно музей відвідувало близько 100 тис. Чоловік.
Автор: А.Н. Лушакова
Книга «Вулицями старого Кременчука»
P.S. Зараз колишній будинок У.Володарской знову потрапив під реконструкцію, (яка триває не перший рік) стираються останні риси Модерну, краси і пишноти минулого. Ми не вміємо зберігати, не хочемо. Думаю якщо б Музей відновили по фото і планам в первісний вигляд особняка У.Володарской, це б був не просто музей, а й визначна пам’ятка міста. Але це нікому не потрібно, легше і дешевше зробити ще одну бетонну, незграбну коробку.
