28 січня 2020 року була 95 річниця з дня народження Почесної громадянки м. Кременчука, талановитої педагогині, розумної, працьовитої жінки – Галини Миколаївни Пономарьової (28.01.1925 – 03.08.2006).
Доля зв’язала її з Кременчуком, наділила сильним характером, серйозністю, розсудливістю, поміркованістю поглядів і вчинків і водночас гуманністю і добротою. І все це, можливо, для того, щоб вона змогла передати ці цноти теперішнім і прийдешнім поколінням кременчужан, залишити після себе слід – глибинний і самобутній слід в пам’яті тих, хто знав її, працював з нею, хто бачив її кожного дня, хто навчався у неї премудрим наукам і життєвій мудрості. І сьогодні тема педагогічного досвіду Галини Миколаївни, її професійного зростання і численних заслуг перед містом набуває актуальності та оновленого осмислення. Про Галину Миколаївну вже багато написано: у вільному доступі газетні статті, спогади її учнів, колег, опубліковані краєзнавчі дослідження.
Народилася Галина Миколаївна Пономарьова 28 січня 1925 року в м. Кременчуці, в сім’ї службовців. У 1932 році поступила на навчання в школу №1. У 1939 році перейшла до школи №9, яку так і не закінчила – почалася війна.
Під час окупації разом із своїми товаришами Галина Миколаївна стає активною учасницею комсомольського підпілля, бере участь у діяльності підпільної молодіжно-комсомольської групи під керівництвом Олександра Кривицького (в довоєнні часи секретар комсомольської організації школи №9). Будучи фактично ще десятикласницею, Галина Пономарьова як учасниця групи виконувала різні доручення, часом опиняючись у небезпечних ситуаціях. Є свідчення про те, що влітку 1943 року, коли почалися німецькі облави з подальшим відправленням молоді у Німеччину, дівчині вдалося врятуватися: поліцаї зайшли в дім пізно вночі, і вона сховалася у комірчині під купою старого одягу. Другого разу заздалегідь Галина сховалася від «мобілізаційної» облави у погребі, за великою діжкою. В таких нелегких умовах гартувався її характер, формувались життєві принципи. І ці принципи, як зазначають ті, хто добре знав Галину Миколаївну, «вона зберегла на все своє життя».
Після визволення міста Галина Пономарьова працює в артілі ім. Н. Крупської, допомагає відновлювати мирне життя в місті. В березні 1946 року Верховною Радою колишнього СРСР був затверджений план відновлення і розвитку народного господарства, пріоритетне завдання якого вбачалося в тому, щоб спочатку досягти довоєнного рівня розвитку економіки, а потім – перевершити його, тому працювати доводилось багато і якісно.
В післявоєнні роки, закінчивши з відзнакою кременчуцьку школу №2, Галина Миколаївна поступає на філологічний факультет Харківського державного університету, а після його закінчення отримує диплом викладача української мови і літератури. З цього моменту починається процес становлення Г. М. Пономарьової як педагога, формування її професійних і особистих якостей. Фактично, починається шлях до соціального визнання і успіху, який багато в чому обумовлювався неповторністю притаманного їй артистизму, виразністю педагогічного стилю, неабиякого творчого потенціалу, вмінням вирішувати конкретні практичні завдання, організовувати діяльність учнівського і педагогічного колективу.
Згадаємо, що загальна концепція освіти, що впроваджувалась протягом 1960-х років в нашій країні, полягала у необхідності надати школі практичної спрямованості, розвивати так звану трудову освіту, подолати бар’єри доступності освіти для різних верств населення, сформувати новий –всебічно розвинутий тип особистості. Передбачалось, що новий тип особистості повинен формуватися в умовах розповсюдження переважно політехнічної освіти (в цей час модною вважається професія інженера) і оволодіти усіма доступними культурними резервами, досягнутими суспільством і культурою взагалі.
У 1952 році Галина Миколаївна працює на посаді викладача російської мови і літератури у школі №4. У 1953 році її переводять на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, яку вона обіймає до 1960 року. Потім нове призначення – заступник директора середньої школи №5, а ще через рік – завуч тільки-но збудованої за новим проектом на території колишнього цегельного заводу школи №18.
Роботи на той час було багато: перетворити колишній пустир на затишний шкільний двір, придбати обладнання для нових кабінетів і лабораторій, обладнати актовий і спортивний зали, збільшити кількість учнівських місць. Педагогічний колектив, очолюваний директором Швачко Григорієм Денисовичем і його заступником – Галиною Миколаївною, успішно впорався з поставленими завданнями: школа №18 була визнаною провідною в місті за показниками якості навчання і спортивних досягнень своїх учнів.
З жовтня 1966 року Г. М. Пономарьова призначається на посаду директора школи №5 і беззмінно обіймає її по червень 1987 року. За свідченнями учасників тих подій, її колишніх учнів, нині педагогів, працюючих в школах міста, Галина Миколаївна створювала навколо себе атмосферу «вимогливості, діловитості і доброзичливості», уважно ставилась до учнів і молодих вчителів, допомагала їм адаптуватись до педагогічної роботи. Кількість відвідуваних Галиною Миколаївною навчальних занять і позанавчальних заходів молодих вчителів досягала високої межі – близько 370 на рік. З часом цей унікальний досвід був вивчений і рекомендований до впровадження Полтавським обласним відділом освіти іншим школам області.
За часів директорства Галини Миколаївни колектив середньої школи №5 одним із перших в місті зміг перейти на кабінетну систему навчання, обладнавши всім необхідним 14 навчальних кабінетів. В 1977 році в школі №5 відкрився шкільний музей революційної, бойової і трудової слави, якому Галина Миколаївна та інші педагоги приділяли чимало уваги. З позицій організації навчально-виховної роботи функціонування музею надавало можливості більш ретельно вивчати історію і краєзнавство, здійснювати пошукову роботу, налагодити спілкування учнів з ветеранами війни і праці.
Також Галина Миколаївна приділяла особливу увагу питанням дотримання режиму харчування та його ролі в збереженні здоров’я учнівського контингенту. В шкільній їдальні школи №5 були впроваджені нововведення: по-перше, введена лінія «Ефект», що забезпечувала швидку роздачу гарячих страв учням під час перерви, по-друге, діяла система розрахунків за допомогою абонентських книжок. Особливої уваги заслуговують зусилля Галини Миколаївни по організації міжнародних культурних контактів з містами-побратимами Кременчука.
З 1 липня 1987 року, після виходу на пенсію, Г.М.Пономарьова на громадських засадах майже 16 років очолювала раду ветеранів війни і праці Автозаводського району міста. Уважно і чуйно ставилась до потреб ветеранів, намагалася допомагати і словом, і ділом.
За бойові заслуги і плідну працю Галина Миколаївна була нагороджена: орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За відвагу», їй присвоєне звання «Відмінник народної освіти України». Учні Галини Миколаївни стверджують, що вона любила поезію і театр, а після виходу на пенсію готувала домашні смачні страви, якими щиро пригощала гостей.
ІІІ сесія Кременчуцької міської ради від 20.10.1987 року присвоїла Галині Миколаївні Пономарьовій звання почесного громадянина міста Кременчука «за значний внесок в розвиток освіти в місті та плідну педагогічну діяльність».
Хочеться вірити, що кременчужани ще довго пам’ятатимуть цю дивовижну жінку – педагога, громадянина, чуйну та справедливу людину.
Приєднуюся до всіх, хто сьогодні добрим словом згадає Галину Миколаївну Пономарьову.
Науковий співробітник Оксана Лебедєва
TRX / USDT (TRC20)
