» »

Таємниця старого будинку

Таємниця старого будинку

На вулиці Карла Маркса стоїть старовинний будинок, який кременчужани мали б берегти та пишатися ним. Дуже скоро його знесуть. Поки будинок ще «живий», ми розповімо, чим він такий знаменитий.
За останні роки Кременчук непомітно пере­творився на місто «иванов. родства не помнящих». Точніше було б навіть сказа­ти, що кременчуцька міська рада останнього скликання - це збіговисько Іванів, «не помнящих родства». Депутати жодним чином не зацікавлені в тому, щоб зберегти історичне обличчя Кременчука. Власне, єдине, чим послідовно займається міська рада, - це розтягу­ванням земель кременчу­цької громади. Без зиску для громади. За такою схе­мою депутати міськради на сесії 28 липня проголосува­ли за дозвіл комунальному підприємству «Благоустрій Кременчука» зводити бага­топоверховий будинок у самому центрі міста - на перехресті вулиць Карла Маркса та 1905 року. Ця територія визначена як господарча територія під­приємства «Благоустрій Кременчука». Тут і вирос­те багатоповерхівка. Хоча «Благоустрій Кременчука» - організація аж ніяк не будівельна. її пряме завдання - озеленення міс­та та обслуговування існу­ючих зелених насаджень. Результати озеленення та обслуговування насаджень ви, як і ми, щоаня бачите на міських вулицях.


Під час будівництва буде знесена старовин­на одноповерхова будів­ля, про яку багато чого цікавого знають у місько­му краєзнавчому музеї, і про яку - чомусь нам так здається - анічогісінько не знають депутати міськради. А будинок цікавий.
    Садовий заклад Карла Бера
150 років тому у Кременчуці, на перехресті вулиць 1905 року та Карла Маркса (тоді вони називалися Веселою та Херсонською) було розташоване садове господарство німця Карла Бера. Комплекс будівель розтягнувся на цілий квартал - аж до нинішніх вулиць Красіна та 29 вересня (тоді вони звалися Троїцькою та Городовою). У будинку, який єдиний зберігся донині (і який буде знищений невдовзі), розміщувалась головна контора садового закладу. А дивна глуха стіна, яка виходить на сучасну вулицю 1905 року, -то залишки стіни будинку, де проживала велика родина Берів. Під час Вітчизняної війни він був зруйнований, вистояла лише одна стіна. Згодом її перетворили на час­тину сучасної огорожі.
Кажуть,    Карл Бер приїхав до Кременчука з Чехії, і сам походив із чесь­ких німців. Садівником він був знаним, а бізнесменом ще кращим. Зароблені гро­ші не просаджував на мандри до Баден-Бадена та нові виїзди і автомобілі. Він будував. Зводив теплиці, грунтові та пакувальні сараї, на хуторі Павлівка роз­бив великий розсадник. За 20 років площу розсадника він збільшив удвічі. Кажуть, саме Беру належали три квіткових мага­зини у Кременчуці - «Царство цветов», «Царица цветов» та «Флора». Знижки у цих магазинах починалися вже з 1 листопада - і тривали до 1 грудня. Нарциси і ромашки романтичні баришні могли купити тут по З копійки за штуку. Троянда коштувала 20-35 копійок.
У кременчуцькому краєзнавчому музеї збереглися спогади кременчужанки Олександри Березової. Так, вона стверд­жує, що всі працівники Бера отримували гарну платню. А ті, хто розвозив замовлен­ня, мали ще й чайові - цілком офіційно.
Бер, 12 лицарів і поштова скринька.
Садиба Карла Бера - та, де зараз розташований підрозділ КП «Благоустрій Кременчука», - була однією із найбагатших у Кременчуці. У Берів був навіть власний телефон - абонентський номер 24. І приватна пош­това скринька-на всій вули­ці їх було лише дві. Тротуар біля будинку, за розпорядженням Бера, виклали граніт­ними плитами та встановили ліхтарі, які освітлювали доб­ру половину вулиці.
Гостям Карла Івановича страшенно подобався його сад. Прикрашали сад статуї 12 лицарів (один із них досі живе у краєзнавчому музеї, дивом, бідолаха, вберігся від сталінських репресій).  Був у саду фонтан і сила-силенна троянд. Фонтан ніжно плюс­котів, троянди пахкотіли, лицарі сяяли латами - кра­са та й годі. Приваблювало гостей у казковому саду ще дивне дерево, привезене аж із Франції - величезна араукарія. А вхід до садиби прикрашали різнокольорові тепличні  цинерарії
Бер – знаний садівник!
Утім, не поспішайте думати, що Карл Іванович тільки тим і займався, що нюхав троянди у власному саду та дюжинами „глушив” „Вдову Кліко” із сановитими гостями. Він працював. Садовий заклад Бера був відомий навіть в імператорській столиці – у Санкт-Петербурзі. Його шанували. Наприклад, у популярній того часу книзі „Русский огород, питомник и плодовий сад” закладу Бера відведена ціла сторінка. Причому він стоїть на другому місці, одразу за фірмою „Э. Иммер и сын в Москве». А Іммер був офіційним постачальником насіння городніх и квіткових культур та саджанців до двору імператора Росії. Тож наш містечковий Карл Іванович посів дуже почесне друге місце. А книгу про „руський город” написав, до речі, викладач садівництва то головний садівник Московського сільськогосподарського інституту пан Шредер. У принципі, ми мали б пишатися, що кременчужанин створив садове господарство, успіхи якого визнала навіть пихата північна столиця.
„Все, що забажаєте!”
У розсадниках Бера вирощувалось дуже якісне насіння, і в найширшому асортименті. Одних лише динь Бер пропонував покупцям 55 сортів (насіння)! Квасолі – 21 сорт. У Бера можна було купити саджанці яблунь 100 сортів! Груш – 53 сорти. І це у Кременчуці! Бер-таки був роботягою. Ну добре, з яблунями та грушами все зрозуміло – садові культури, попит значний та стабільний. Але ж Бер і декоративними культурами займався. Його розсадники пропонували 22 види саджанців клена – кулясті, плакучі, кучеряві, золотисті, зі сріблясто-пістрявим листям та ще купу різновидів. От, здавалось б, гіацинт – квітка іноземна, не надто розповсюджена. А у кременчуцькому садівництві Бера можна було придбати 60 сорті гіацинтів простих та махрових форм, 8 –ми кольорів.
„Вечная память...”
Фантастика, але садове господарство Бера не загинуло навіть після революції. Уряд робітників і селян лише змінив назву закладу – він став називатися „Насіннєве депо Окрземлеуправління в Кременчуці”. Після війни, у 1946 році, господарство стало Трестом зелених насаджень. У 1955-му його назвали Конторою благоустрою. У 70-х роках з Контори виріс радгосп „Декоративні культури”. Життя господарства тривало. Аж поки кілька років тому комунальне підприємство, відоме всьому місту як „Зелене господарство”, підозріло швидко ,прямо миттєво, не розорилося. На місці його загибелі утворилося нове КП – „Благоустрій Кременчука”. Яке тепер займеться  будівництвом багатоповерхівки. У її будівельному котловані і зникне частка історії Кременчука – залишки садового господарства Карла Бера. У 2009 році йому  виповнитися 150 років. Але цей рік стане роком його остаточної смерті. Кременчуцької міської ради, скликаної за партійними списками, садове господарство Бера не пережило. Амінь.

Статья опубликована в газете телеграф от 13 сентября 2009 года
Лариса Артеменко.

P.s. На данный момент здание ещё цело, будем надеяться что ещё долго таким останеться