» »

Історія вищого професійного училища №7 м.Кременчук

Історія вищого професійного училища №7 м.Кременчук

Автор: Близнюк Ганна Олександрівна

За останні десятиріччя розвиток системи профтехосвіти набрав актуальності як у Європі, так і ряді країн світу. Це пов’язано з тим, що зросла потреба у кваліфікованих робітниках для сучасних виробництв із складним високотехнологічним обладнанням.

Існуюче в Україні законодавство про професійно-технічну освіту базується на Конституції України. Складається воно з Закону України «Про професійно-технічну освіту», Закону «Про освіту» та ряду нормативно-правових актів. Законодавство передбачає організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи профтехосвіти, створення умов для забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Законодавство про профтехосвіту обов’язкове для застосування на території нашої країни. Всі професійно-технічні заклади підпорядковуються Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України [1].


Кременчук – найбільший промисловий центр Полтавщини і одне з важливих промислових міст України. Враховуючи вимоги сьогодення, професійно-технічна підготовка молоді в нашому місті заслуговує на увагу. Мета цієї довідки – познайомити читачів із сучасним станом професійно-технічної освіти в Кременчуці взагалі і одним із закладів цієї галузі зокрема.

Сьогодні в Україні діє 871 професійно-технічний навчальний заклад (ПТНЗ). Всі вони різного профілю: 620 – середні профтехучилища (СПТУ), 75 – центри профтехосвіти при виправних установах, які теж відносяться до системи ПТНЗ і 176 – вищі (ВПУ). Для отримання статусу «Вищого» училище повинно пройти спеціальне ліцензування і акредитацію [2].

В Полтавській області станом на 2010 рік нараховується 38 ПТНЗ: 31 середнє профтехучилище, 2 Вищих технічних училища, 5 центрів профтехосвіти при виправних закладах, один з яких діє при Кременчуцькій колонії для неповнолітніх правопорушників. З двох Вищих технічних училищ – одне Полтавське ВПУ ім. А. О. Чепіги, друге – Кременчуцьке ВПУ-7. До речі, Полтавське ВПУ не акредитовано і молодших спеціалістів не готує.

В нашому місті сьогодні працює 8 професійно-технічних навчальних закладів. Це: СПТУ-6, ВПУ-7, СПТУ-22, 26; ліцей нафтопереробної промисловості, (в який об’єднали колишні СПТУ №№ 11 і 19), професійний ліцей ім. Макаренка, Кременчуцький ліцей сфери послуг і Центр професійно-технічної освіти при Кременчуцькій ВТК.

Щодо фінансування цих навчальних закладів, то на державному бюджеті залишилися тільки ВПУ-7 і ліцей нафтопереробної промисловості. Решта фінансуються з обласного бюджету.

Вище професійне училище № 7 – наймолодше і найбільш престижне серед усіх професійно-технічних навчальних закладів нашого міста. Його відкрили 14 травня 1979 року як середнє міське профтехучилище з метою підготовки робітників для Кременчуцького автомобільного заводу [3].

1 серпня 1992 року СПТУ № 7 реорганізують у Вище, що надало право цьому закладу готувати висококваліфікованих робітників наукоємних професій [4, 5].  Крім того, поступово створювалася база для проходження в подальшому ліцензування. Так через два роки після реорганізації при училищі відкривається разом з німецькими фахівцями модельний центр професійної підготовки робітників і спеціалістів для машинобудівної промисловості України та підприємств м. Кременчука.

У 2000 році училище в числі перших п’яти ВПУ України пройшло ліцензування і акредитацію і отримало право на підготовку молодших спеціалістів з 4-х спеціальностей: технік-електромеханік, технік-технолог, електромеханік, бухгалтер.

У 2004 та 2009 роках училище успішно пройшло повторну акредитацію і ліцензування, підтвердило звання вищого, було атестовано з відзнакою і визнано навчальним закладом III ступеню, а також отримало I-й рівень акредитації. Таким чином, навчальний заклад набув нового, більш високого рівня.

Після закінчення СПТУ учні отримують загальну середню освіту і певну робітничу професію. На відміну від них, після закінчення ВПУ-7 випускники отримують диплом кваліфікованого робітника з декількох робітничих професій, отримують також повну загальну середню освіту та здобувають неповну вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодший спеціаліст з 4-х спеціальностей. (Повну інформацію див. Додаток № 1, 2).

З 1 серпня 2006 року до ВПУ-7 приєднують СПТУ-2 м. Кременчука, яке готувало будівельників.

У 2009 році в училищі створюють навчально-виробничий комплекс «Професіонал», який забезпечує вищий рівень підготовки висококваліфікованих робітників різних професій, а також є базою для співпраці з іншими училищами. На базі ВПУ-7 проводяться конкурси фахової майстерності, круглі столи, методичні наради, заходи по впровадженню інноваційних проектів у системі ПТО (профтехосвіти).

У цьому ж році було розпочато роботу зі створення, спільно з інститутом ім. Є.О.Патона, Центру ПТО з підготовки зварників. Це передбачає навчання спеціалістів за іншими міжнародними стандартами. Учні повинні оволодіти 19-20 видами зварки. В цьому напрямку зроблені вже певні кроки. 1 викладач і 3 майстри виробничого навчання пройшли курси підвищення кваліфікації при учбово-атестаційному центрі інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона. Крім цього, майстри додатково пройшли стажування і отримали дипломи зварників міжнародного зразка.

Сьогодні після закінчення училища випускники, які обрали професію електрозварника, отримують диплом кваліфікованого робітника державного зразка. При цьому замовники контролюють підготовку спеціалістів, представники підприємств обов’язково беруть участь у комісіях на випускних іспитах. Після закінчення Центру підготовки за системою інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона молодим спеціалістам будуть вручати «Сертифікат Міжнародного Зварника». Звичайно, спочатку з 30-ти випускників здати на такий сертифікат зможе не більше третини, та з накопиченням досвіду – більшість.

За 30 років існування училища значно розширилася його навчально-виробнича база, завдяки чому майже вдвічі зріс і щорічний набір учнів. Якщо в перші роки після відкриття до училища приймали 420 чоловік. (330 на базі 8-ми класів і 90 – на базі 10-ти класів), то за останні роки на 1-й курс набирають 760 – 780 учнів (360 – 390 на базі 8-ми класів і близько 400 після 10-ти класів). За даними 2010 року в училищі навчається 1155 учнів.

В училищі створено 2 структурні підрозділи: машинобудівне і будівельне відділення. На машинобудівному навчається понад 900 учнів, на будівельному – 235-240 чоловік. Абітурієнти, які бажають навчатися на спеціаліста, здають вступні іспити; на будівельні професії учнів набирають без вступних іспитів. Наповненість місць в училищі стовідсоткова  [6].

Машинобудівне відділення розташоване у чотириповерховому навчальному корпусі площею 2201,3 кв. м.; навчально-виробничі майстерні – 2498 кв. м.

Будівельне відділення знаходиться в окремому чотириповерховому навчальному корпусі площею 4124,8 кв. м.; має свої навчально-виробничі майстерні площею 1956, 4 кв. м.

Суспільно-побутовий корпус займає площу 1975 кв. м.

Навчальний процес проводиться в 35 аудиторіях і 8 лабораторіях. Для навчально-виробничого процесу обладнано 12 майстерень.

Крім цього, в училищі діє 4 кабінети та лабораторії комп’ютерної техніки. В навчальному процесі використовуються 87 комп’ютерів, на один комп’ютер припадає 13 учнів. З 1997 року училище під’єднано до мережі Internet.

Бібліотека училища налічує понад 35 тис. примірників. Бібліотечний фонд постійно оновлюється. Загальна площа бібліотеки – 176 кв. м. Є абонементний і читальний зали, книгосховище. На жаль, кількість місць у читальному залі недостатня, вона складає лише 6% до загального числа учнів.

Важливою складовою навчального процесу є забезпеченість учнів підручниками. На сьогодні стан такий: з технічних дисциплін є 1 підручник на одного учня, є – підручник на двох учнів, а є й такі, що одним підручником змушені користуватися 3-4 учні. З підручниками із загальноосвітніх дисциплін складніше, приблизно 1 підручник на 11 чоловік, з математики для 1 курсу – 1 підручник на 10 чоловік. У цій ситуації учні користуються електронними підручниками через Інтернет. Хоча за законом мають бути і підручники, і тематичні плани в потрібній кількості.

Спортивна база училища складається з 2-х спортивних залів загальною площею 630 кв. м. В училищі діють спортивні секції з баскетболу, волейболу, футболу і міні-футболу, настільного тенісу. Команди училища постійно беруть участь у першості міста серед колективів фізкультури Кременчука. Вони також є учасниками і обласних змагань. За загальним заліком училище є переможцем обласної спартакіади серед учнів ПТНЗ. У 2008 та 2009 роках училище нагороджено Дипломом Управління освіти і науки Полтавської держадміністрації за 1 місце в обласному огляді-конкурсі на кращий стан фізичного виховання учнівської молоді.

Для проведення масових заходів, зустрічей та урочистостей в училищі є 2 актових зали на 440 місць.

Їдальня з двома обідніми залами вміщає одночасно 220 чоловік.

На превеликий жаль керівництва, у 2000 р. в училища відібрали гуртожиток – п’ятиповерховий корпус, який знаходився поруч з училищем. Оскільки ВПУ-7 було на балансі Холдингової Компанії «АвтоКрАЗ», власники компанії мали намір відібрати всю територію училища з будівлями. Та директор училища цього не допустив. Справа в тім, що закрити профтехучилище без рішення Верховної Ради ніхто не має права. За порадою тодішнього голови міста І.К.Пономаренка керівництво училища швиденько приватизувало землю, на якій розташоване училище, і таким чином його зберегли. А відібраний корпус гуртожитку перебудували під квартири для заводчан.

В останні роки кількість штатних співробітників складає 165 чоловік, з них 54 викладачі, 48 майстрів виробничого навчання і 63 особи адміністративно-господарського персоналу [6].

Треба відзначити високу професійність викладацького складу училища. Адже від рівня підготовки викладача залежить не лише якість освіти, а й рівень культури суспільства. Серед працюючих сьогодні викладачів 17 відмінників освіти України, 1 Заслужений працівник народної освіти України, 31 викладач вищої категорії, 12 викладачів 1-ї категорії, 3 викладачі – II-ї категорії. 53 з 54-х мають повну вищу освіту. (Повний перелік див. Додаток № 3).

Серед кращих педагогів можна назвати: Костогриза Олександра Васильовича і Єфремову Олену Леонідівну – викладачів спецдисциплін, Шиманського Володимира Степановича – майстра виробничого навчання, Пугач Наталію Іванівну – викладача фізики, Рашевську Ларису Вікторівну – вчителя української мови та літератури [7].

Крім проведення занять з учнями, викладачі пишуть і друкують статті у фахових журналах. Видають посібники для учнів, методичні рекомендації до дипломних робіт, курсових проектів, самостійних робіт, лабораторних і практичних занять та виховних заходів.

Педагогічні працівники і працівники адміністративного персоналу постійно підвищують свою кваліфікацію при різних ВНЗ України, навчаються в школах передового педагогічного досвіду. За останні 2 роки 30 майстрів виробничого навчання пройшли стажування на базі підприємств – замовників кадрів.

Співпраця ПТНЗ з промисловими підприємствами виникла з метою вдосконалення навчального процесу і наближення навчання до практики. ВПУ-7 в числі перших запровадило нову форму співпраці з промисловими підприємствами. Досвідом роботи свого навчального закладу неодноразово ділився його нинішній директор М.Г.Несен на Всеукраїнських нарадах-семінарах у Києві, Донецьку та інших містах України.

Сьогодні замовниками кадрів, які випускає ВПУ-7, є провідні промислові підприємства Кременчука і Комсомольська. Серед них: ХК «АвтоКрАЗ», ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин», ВАТ «Кременчуцький вагонобудівний завод», ТОВ «Кременчукжитлобуд», ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» та ряд інших [8]. (Повний перелік див. Додаток № 4)

Між училищами та підприємствами-замовниками кадрів укладаються двосторонні договори на підготовку і працевлаштування кваліфікованих робітників з 14 професій та молодших спеціалістів за 4 спеціальностями [6, 8]. 

Договірні сторони об’єднує тісна співпраця. Учні ВПУ проходять виробничу, технологічну і переддипломну практику на цих підприємствах, керівництво підприємств, у свою чергу, намагається зацікавити випускників училища, щоб вони залишалися працювати на виробництві. Стосовно грошової оплати за виробничу практику з боку підприємств,  то, згідно з чинним законодавством, практика повинна оплачуватися таким чином: 50% учневі, 50% училищу. До кризи підприємства сплачували ці кошти регулярно. Під час кризи виплати за практику припинили частково або повністю, а дехто просто скористався ситуацією, щоб не платити, прикриваючись кризою. Зараз процес оплати відроджується. Колісний завод сплачує 100%, «АвтоКрАЗ» – нічого, інші підприємства сплачують кошти частково.

Крім обов’язкових виплат підприємства-замовники кадрів надають допомогу, спрямовану на зміцнення матеріально-технічної бази училища. Зі слів директора училища, колісний завод, який до кризи сплачував щомісяця по 5 тис. грн., зменшив цю суму до 3 тис. грн., але зробив ремонт покрівлі над майстернями, який обійшовся близько 200 тис. грн. 

Завод дорожніх машин, у свою чергу, здійснив ремонт майстерні електрогазозварників, де відремонтували вентиляцію, освітлення та інше обладнання, витративши на це 130 тис. грн.

Вагонобудівний завод через благодійний фонд надав училищу сантехніку та електрообладнання (ел. проводка, вимикачі) для навчальних корпусів.

КрАЗ у 2007 році виділив 5 тис. різців для підготовки верстатників і провів ремонт спортзалу.

Очевидно, що така співпраця взаємовигідна обом сторонам – навчальний заклад отримує значну матеріальну допомогу для свого існування і розвитку, промислові підприємства – висококваліфікованих робітників і спеціалістів.

Предметом особливої гордості керівництва училища є той факт, що ВПУ-7 було і залишається на даний час монополістом у Полтавській області з підготовки таких спеціалістів, як налагоджувальник верстатів з програмним керуванням, налагоджувальник автоматичних ліній і агрегатних верстатів, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування. І навіть слюсарів-інструментальників готують у нашій області лише у ВПУ-7.

Випуск кваліфікованих робітників та молодших спеціалістів 2008-2009 н. р.

Всього – 380 осіб:

- Машинобудівне відділення – 295 осіб;

- Молодших спеціалістів – 99 осіб;

- Будівельне відділення – 85 осіб. [8]

Працевлаштування випускникам цього училища гарантовано стовідсоткове. В цьому році запит на електрозварників та електриків був значно більшим, ніж кількість випускників. Запити на них надійшли не тільки від промислових підприємств міста Кременчука, а й з м. Комсомольська.

ВПУ-7 надає своїм учням досить високий рівень підготовки, як фаховий, так і загальноосвітній. Закінчивши училище з дипломом молодшого спеціаліста, випускники можуть вступати на Ш курс ВНЗ без складання зовнішнього тестування із скороченим терміном навчання; з дипломом кваліфікованих робітничих професій – до технікумів та коледжів. 

Враховуючи це, між ВПУ-7 і вищими навчальними закладами України різних рівнів акредитації укладено договори про творче співробітництво. Перший такий договір було укладено в 2002 р. з КДПУ. Сьогодні ВПУ-7 співпрацює з 11 ВНЗ. Серед них:

- Кременчуцький Національний університет ім. М.В.Остроградського;

- Харківський Національний університет радіоелектроніки;

- Харківський авіаційний інститут;

- Харківський індустріально-педагогічний технікум;

- Національний гірничий університет м. Дніпропетровська;

- Полтавський нафтовий геологорозвідувальний технікум та ряд ін. навчальних закладів [8]. (Повний перелік див. Додаток № 5)

Не можна обійти увагою і матеріальне забезпечення учнів профтехучилища. Звичайна стипендія для учнів дорівнює 245 грн. Крім неї, є спеціальні. В цьому році 5 учнів  ВПУ-7 отримують стипендію Президента України. Така стипендія виборюється на Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності: за I місце – 800 грн., II місце – 750 грн., III місце – 600 грн., IV місце – 500 грн. Один учень – стипендіат міського голови, в поточному році вона складає 400 грн. Ця сума не є сталою, кожного року вона залежить від рішення, яке приймає сесія міської ради, наприклад, у 2008 р. вона складала 200 грн. 2 стипендії по 200 грн. призначає Профспілка працівників машинобудування та металообробки України. І один стипендіат ДП «Комбінат студентського харчування». Всі вищеназвані стипендії додаються до звичайної – 245 грн., а не виплачуються замість неї.

Серед учнів є діти-сироти, які потребують більшої уваги й піклування. Стипендія для сиріт дорівнює 550 грн. і навіть за неуспішність таких дітей стипендії не позбавляють. Під час навчання в училищі харчування для них безкоштовне. При потребі адміністрація надає їм матеріальну допомогу із стипендійного фонду. Після закінчення училища таких дітей повністю одягають, дають одноразову допомогу – 5 тис. грн.

Значне місце в житті училища займає художня самодіяльність. Постійно діють різні гуртки, створено декілька ансамблів: ансамбль народного танцю «Наддніпряночка» (керівник С.Ревкова); ансамбль естрадно-спортивного танцю «Колібрі» (керівник І.Васильченко); вокальний ансамбль юнаків «Борисфен» (керівник М.Попович); вокальний ансамбль дівчат «Мелодія» (керівник М.Попович); ансамбль естрадної пісні «Зорецвіт» (керівник Т.Стрельцова); хоровий «Славутяни» (керівник В. Макайда) [6]. Декілька останніх років колектив художньої самодіяльності училища займав II місце в обласних оглядах – конкурсах серед учнів та працівників ПТНЗ Полтавщини [6]. На початку грудня поточного року в Кременчуцькому міському палаці культури проходив міський огляд «Студент року – 2010». Крім конкурсів фахової майстерності студенти брали участь у конкурсах танцю, співу, спортивних змаганнях. Перше місце на цьому огляді виборов учень ВПУ-7 – верстатник широкого профілю Сергій Кондрик. А в загальному заліку ВПУ-7 посіло II місце, після КНУ ім. М.В.Остроградського.

За рейтингом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України училище внесено до списку 100 найкращих професійно-технічних навчальних закладів країни [6].

Безсумнівно, своїм розвитком і успіхами ВПУ-7 зобов’язане керівництву цього закладу і дружному високопрофесійному педагогічно-викладацькому колективу.Адміністративний персонал училища складається з директора та чотирьох його заступників: з навчальної, навчально-виробничої, навчально-методичної і виховної роботи. Крім цього, є ще помічник з адміністративно-господарської роботи, старший майстер і 2 методисти – вищої і другої категорії. Викликає повагу і сталість колективу.

Хочу окремо зупинитися на директорах цього навчального закладу – за 30 років існування їх всього 2. Першим директором з дня відкриття училища в 1979 році був призначений Сюсюрченко Павло Григорович, який залишався на цій посаді 26 років, з 16.05.1979 р. по 25.06.2005 р. Павло Григорович – Заслужений працівник народної освіти України. Його наступником став Несен Микола Григорович. З 15 червня 2005 року і по сьогоднішній день він очолює цей навчальний заклад, користуючись заслуженим авторитетом. За сумлінну роботу Микола Григорович відзначений нагородами. У 2000 році він отримав звання «Відмінник освіти України», у 2006 році нагороджений Знаком «Антон Макаренко», у 2008 році – Знаком Федерації Профспілки України «За розвиток соціального партнерства». До речі, в Кременчуці станом на 2010 рік цим знаком нагороджено лише 3 особи: директор Крюківського вагонобудівного заводу – Приходько Володимир Іванович; директор заводу «Кредмаш» – Данилейко Микола Іванович і директор ВПУ-7 – Несен Микола Григорович. 

У жовтні цього року в Києві, на з’їзді, присвяченому 70-річчю профтехосвіти, Миколі Григоровичу вручили Знак «За вагомий внесок у розвиток професійної освіти». Така відзнака на Полтавщині – друга.

І це не весь перелік відзнак за нелегку і плідну роботу відданого своїй справі керівника, вихователя молоді, людини, сповненої творчих задумів.

Педагогічний колектив ВПУ-7 по праву пишається тим, що немало учнів після закінчення училища, а потім вищих навчальних закладів отримали призначення на  керівні посади, інші стали гарними виробничниками на підприємствах. Наприклад:

1. Сіненко Світлана Іванівна – після училища закінчила педвуз, кандидат педагогічних наук, працює викладачем Державного університету менеджменту МОН України при Кабінеті Міністрів України. Працювала Секретарем Комітету з питань Охорони здоров’я, материнства та дитинства. Була депутатом Верховної Ради минулого скликання.

2. Калінов Андрій Петрович – працює  викладачем у КНУ ім. М.Остроградського.

3. Богдан Сергій Володимирович – доктор технічних наук, завідувач кафедри Харківського автодорожнього університету.

4. Іщенко Сергій Михайлович – керівник Єдиної Інформаційної  системи «Вісма Теле Інфо».

5. Середа Сергій Анатолійович – начальник електротехнічної лабораторії ХК «АвтоКрАЗ».

Враховуючи вищеназвані факти, можна зробити висновок, що Вище професійне училище № 7 є перспективним навчальним закладом високого рівня системи профтехосвіти. Молоді люди віком 18-20 років, закінчивши його, отримують професії висококваліфікованих робітників або спеціалістів, яким гарантовано працевлаштування. При бажанні вони можуть продовжити навчання у вищих навчальних закладах без складання вступних екзаменів і за скороченим терміном. Крім того, що підлітки отримують потрібні у суспільстві професії, під час навчання вони формуються як особистості, що допомагає їм у подальшому визначити свій шлях у житті.

Автор: Близнюк Ганна Олександрівна

ЛІТЕРАТУРА

1. Юхновський І.Р., Дорогунцов С. І. Законодавчі акти України з питань освіти / Верховна Рада України. Комітет з питань науки і освіти. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С. 129.

2. Матеріали підсумкової колегії від 26. 08. 2010. – К. :  МОН України, 2010.

3. Наказ № 63 від 14.05.1979 р. Держкомітету Ради Міністрів УРСР по профтехосвіті і Полтавського облуправління профтехосвіти. Про відкриття в Кременчуці СПТУ-7.

4. Наказ № 217 від 24.12.1991 р. Міністерства народної освіти УРСР. Про реорганізацію ПТУ-7 у вище професійне училище.

5. Наказ від 07.02.1992 р. Полтавського обласного управління народної освіти. Про реорганізацію ПТУ-7 у вище професійне училище.

6. Матеріали Презентації діяльності ВПУ-7 м. Кременчука. – Кременчук, 2010. – С. 50.

7. Десятов Т.М., Паржницький В.В. Матеріали і документи Всеукраїнської наради з питань підготовки кваліфікованих робітничих кадрів 03.03.2006 р. – КВППУ, 2006. – С.19, 157 – 158.

8. Крячко Л.В., Нікуліна А.С. Актуальні питання підготовки робітничих кадрів для промисловості: Матеріали і документи Всеукраїнського семінару-наради (м. Донецьк, 22-23 листопада 2006 р.). – Київ, МОН України, 2007. – С. 37 – 40. 

По материалам III региональной научно-практической конференции, посвященной 440 - летию основания города Кременчуга «Кременчугу 440 лет»