»

Відлуння Афганістану

Відлуння Афганістану

Автор: Андрущенко Жанна Сергіївна

Афганістан... Уже багато років минуло з того дня, коли останній солдат обмеженого контингенту радянських військ залишив цю сповнену небезпеки землю. Але й досі слово «Афганістан» викликає щемливий біль у серці. Чотири сини Кременчуччини віддали своє життя, чесно виконуючи воїнський обов’язок. 63 жителям нашого району ще живі у пам’яті криваві бої в горах. 15 лютого для нас, як і для всієї України, – День пам’яті полеглих на далекій афганській війні.

Відлуння Афганістану Автор: Андрущенко Жанна Сергіївна Афганістан... Уже багато років минуло з того дня, коли останній солдат обмеженого контингенту радянських військ залишив цю сповнену небезпеки землю. Але й досі слово «Афганістан» викликає щемливий біль у серці. Чотири сини Кременчуччини віддали своє життя, чесно виконуючи воїнський обов’язок. 63 жителям нашого району ще живі у пам’яті криваві бої в горах. 15 лютого для нас, як і для всієї України, – День пам’яті полеглих на далекій афганській війні.

Шість випускників Рокитнянської школи несли службу в далекому Афганістані. Це Віктор Колотій, Сергій Обіженко, Олег Щербань, Віктор Харечко, Сергій Дука та Олександр Голець. Усі вони гідно виконали свій військовий та інтернаціональний обов’язок, а три останні загинули на бойовому посту. Незважаючи на вогневі смерчі, вони не осоромили свою рідну Вітчизну, а гордо пронесли через всі нелегкі випробування людяність, побратимство, взаємовиручку, готовність віддати своє життя задля миру на землі.

Звідки ж черпали оту витримку і мужність на багатостраждальній афганській землі ці звичайні радянські юнаки-комсомольці? Хто дав їм моральне і фізичне загартування? Хто виховав Віктора Харечка, Сергія Дуку, Олександра Гольця, які стали справжніми героями?

Не вагаючись, слід сказати, що такими, в першу чергу, їх виховали батьки Василь Романович і Ніна Гнатівна Харечки, Олександр Іванович і Ніна Андріївна Дуки, Петро Дмитрович і Валентина Федорівна Гольці, педагогічний колектив Рокитнянської середньої школи. Звичайно ж, комсомол, радянська влада і соціалістичний лад. Усі троє народилися і виросли на чудовій землі Кременчуччини, пройшли однаковий шлях: навчання в місцевій школі, технікумі, трудова діяльність у Саратовській області, Кременчуці, Свердловську.

Харечко Віктор Васильович

Харечко Віктор Васильович

Народився 20 червня 1960 року в селі Рокитне. З вересня 1967 року до червня 1975 року навчався у Рокитнянській восьмирічній школі на «4» і «5». Був чудовим спортсменом, неодноразово ставав переможцем чи призером із стрибків у довжину серед фізкультурників не тільки області, а й республіки.

Після закінчення школи навчався у Кременчуцькому технікумі залізничного транспорту, який закінчив у 1979 році. Працював у місті Красний Кут Саратовської області, звідки був призваний у ряди Радянської Армії. Після закінчення військової школи продовжує службу в одній із військових частин у Афганістані. Брав участь у 16 бойових операціях.

В одному з боїв у Панджшері з великою бандою моджахедів було підбито танк командира роти. Ризикуючи життям, під вогнем противника він кинувся рятувати поранених товаришів і виносити з бойової машини тіло вбитого командира. Друзів урятував, але ворожа куля зупинила серце героя. Виконуючи військовий та інтернаціональний обов’язок, молодший сержант Віктор Харечко ціною свого життя допоміг виконати важливе завдання. Він до кінця виконав свій військовий обов’язок і загинув смертю хоробрих у серпні 1980 року.

Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.


Сергій Олександрович Дука

Відкрите обличчя, усміх голубих очей, життєрадісний.

Народився Сергій 19 грудня 1962 року теж у селі Рокитне. З вересня 1969 року до червня 1978 року навчався у Рокитнянській восьмирічній школі. Був чудовим учнем. Навчався на «4» і «5».

Після школи навчався у Кременчуцькому технікумі залізничного транспорту, який закінчив у 1982 році. Працював у Кременчуці. Займався  дзюдо, добре стріляв. Таким і пішов на військову службу в далекий Афганістан. Майже півтора року рядовий Сергій Дука охороняв військові ешелони, ходив у віддалені рейди. Приймав участь у бойових операціях. Мужній, хоробрий воїн, надійний товариш.

Одного разу підрозділ було кинуто на велику банду душманів, які прорвалися з боку Пакистану. Бій був жорстоким. Перебуваючи попереду своїх основних сил, воїни відбивалися від переважаючої банди. Зайнявши вигідну позицію, Сергій Дука вогнем із кулемета подавив 2 вогневі точки і знищив 15 бандитів.

Командир підрозділу написав батькам: «Героїчний вчинок вашого сина Сергія допоміг затримати, а потім і знищити велику кількість бандитів. За проявлений героїзм Сергій Олександрович Дука представлений до державної нагороди».

Сергій Дука з гідністю воїна виконав свій військовий і інтернаціональний обов’язок. Отримав поранення, але до останнього подиху вів бій, прикриваючи дії своєї роти. 

Загинув 22 серпня 1984 року. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.


Олександр Петрович Голець

Народився 1 березня 1966 року в селі Рокитне. З вересня 1973 року до червня 1981 року навчався у Рокитнянській восьмирічній школі, відзначався великою любов’ю до праці. Був хорошим спортсменом. Навчався на «5» і «4». Завжди веселий. Користувався повагою односельчан.

Протягом 1981-1985 років навчався в Кременчуцькому технікумі залізничного транспорту. Працював у місті Свердловську в локомотивному депо, звідки і був призваний до лав Радянської Армії.

Службу проходив у Афганістані. Загинув у грудні 1987 року. За мужність і героїзм нагороджений двома орденами Червоної Зірки.

Ось такі короткі і звичайні біографії трьох односельчан, юнаків-комсомольців, та незвичайна їх доля і величний їх подвиг.

Переді мною документи, фотографії, кореспонденції з газет, які розповідають про мужність і героїзм Саші Гольця, який загинув смертю хоробрих на афганській землі. Та недаремно він віддав своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Він заслужив вдячність афганського народу. Про це свідчить медаль «Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа», якою він нагороджений Указом Президента Республіки Афганістан від 15 травня 1988 р. 

Батьківщина високо оцінила подвиг Олександра Гольця, про що свідчить ось цей документ:

ВЬІПИСКА ИЗ НАГРАДНЬІХ ЛИСТОВ

Младший сержант Голец Александр Петрович, 1 марта 1966 года рождения, украинец, член ВЛКСМ, в  Советской Армии с 10 апреля 1986 года, командир минометного расчета.

с 12 августа 1986 года вьіполнял интернациональный долг на территории республики Афганистан.

Принимал участие в 3-х боевых операциях, более 50-ти сопровождениях колонн, где проявил себя мужественным, инициативным командиром.

13 июня 1987 года при ведении боевых действий в районе населенного пункта Алихель младший сержант Голец Александр Петрович быстро и точно обеспечил стрельбу расчета. Благодаря его умелым действиям, было уничтожено 3 огневые точки мятежников. Этим обеспечил действия роты в ущелье.

При ведении боя подорвался на мине иностранного производства, получил тяжелые ранения.

За мужество и героизм при выполнении боевого задания представлен к награждению орденом Красной Звезды 06.01.1988 года. 

Указ Президиума Верховного Совета СССР от 06.01.1988 года.

19 декабря 1987 года при ведении боевых действий в районе населенного пункта Баранкалай провинции Пактия, выдвигаясь в указанный район, взвод был обстрелян мятежниками из заранее подготовленной засады.

Младший сержант Голец А.П., выполнял обязанности командира взвода, под прицельным огнем мятежников организовал круговую оборону, грамотно руководил ведением огня.

Взвод под его командованием в течение 3-х часов отражал нападение противника. Когда огонь со стороны мятежников ослаб, принял ранение, вывел взвод из окружения ».

Ось фрагменти з останніх листів хлопців батькам, останнє нагадування про той час, коли ще в батьківських серцях жевріла надія на те, що сини повернуться додому, та не судилося…

«Мамо, я повернуся, обов’язково повернуся», − читаємо ми в листах воїнів-інтернаціоналістів з села Рокитного, які вчилися виконувати свій військовий та інтернаціональний обов’язок на багатостраждальній землі братнього Афганістану. «Рідна матусю ! Ми зараз далеко від Калубу, − писав Сергій Дука. Ходимо в рейди, охороняємо дорогу від душманів. Адже мирним жителям потрібен хліб і одяг, інші продукти харчування. Мамо, у мене все добре, служба іде нормально. Але часто сниться рідне Рокитне, що потопає у морі зелених садів, дорога моєму серцю домівка. Признаюсь, хочеться вже додому. І віриться, що це буде скоро. Я повернуся додому, мамо». 

Бій зав’язався жорстокий, кривавий. Банда, яка була перекинута із Пакистану, вже достатньо заглибилася на Афганську землю. Розлючені, озвірілі бандити хотіли будь-якими зусиллями зім’яти невелику групу радянських воїнів передової застави, у якій був і Сергій Дука. Настала глибока ніч. Непроглядна пітьма, спалахи розривів снарядів, свинцева злива куль. Та воїни-інтернаціоналісти стійко утримували свою позицію. І раптом страшної сили вогняний смерч накрив передову заставу, де й загинув Сергій.

Бій був страшний. Уже більше тижня «духи» не припиняли вогню. Особливо дошкуляли їхні реактивні установки, замасковані у горах. Та сьогодні взвод, у якому ніс свою службу молодший сержант Олександр Голець, нарешті подавив ворожу точку. «А мамі ж скоро день народження – подумав Сашко, – обов’язково треба поздоровити «Здавалось би, звичайне привітання. Але ж писалось воно у вогняній круговерті і в пороховому диму. Скільки треба мати синівської любові, щоб навіть у таких екстремальних умовах не забути найріднішої людини – матері. До демобілізації залишилося 114 днів. А через два тижні кавалер ордена Червоної Зірки молодший сержант Олександр Голець героїчно загинув у бою на підступах до міста Хоста.

Не повернувся живим на рідну землю, про яку так мріяв, Харечко Віктор. Жорстока дійсність афганської війни перекреслила його надії і сподівання. Загинув у палаючих пустелях від ворожої кулі противника. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Та їхня смерть була такою ж чистою, як і життя.

P.S. Війна – не романтичні будні, як часто прагнула показати це радянська ідеологія. Ми читали про таке в дитинстві, захоплюючись вчинками піонерів – героїв у Велику Вітчизняну війну. Якщо це і пригода, то дуже страшна, бо може закінчитися смертю. Трагізм афганської війни подвійний. Люди гинули, захищаючи не свою землю і власних дітей, а інтереси чужої держави. Але на цьому гра закінчилася, бо за цим стоять тисячі скалічених доль. 

Пам’ятаймо про це.

Об чім ти замислився, білий, мов лунь, 

Обернений ликом печальним на Схід, 

Де впаяний круто в небесну латунь, 

Ісламський півмісяць обмежує світ?

Ти юний, у вусах видзвонює мідь. 

Твій чуб ще недавно, мов сонях, яснів. 

Об чім же, обернений ликом на схід, 

Ти нині замислився, сивий, як сніг?

 Ти-справжній вояк. Ти-прудкий, мов стилет.

 Ти шастав у горах нечутно, як тінь. 

Тебе б не здолав би повік моджахед, 

Аби розгадав ти одну із таїн. 

Ти вишкіл дістав у вогні і воді.

 А він був, на диво, – невмілий стрілець. 

Ти чергою сік його дні молоді, 

А він воскресав і виходив на герць. 

Та гріх цей відпустить тобі моджахед, 

Якщо ти нарешті осягнеш урок:

 Чому твій надійний, як смерть, кулемет,

 В чужому краю лиш металу шматок.

Коли осягнеш, що з уставом своїм 

Не ходять в чужий монастир, а чи дім,

 Що колір зелений ісламських корогв.