»

Кременчуцький спортивний рух кiнця ХІХ - 30-х рокiв XX столiття

Кременчуцький спортивний рух кiнця ХІХ - 30-х рокiв XX столiття

Автор: Ширай Вікторія Анатоліївна

В контексті дослідження історії спортивного руху в Кременчуці на основі історичних джерел та спогадів очевидців зародження перших осередків фізкультури та спорту, вдалося з’ясувати, що першопрохідці нашого міста зробили неабиякий внесок до розвитку загальної системи спортивного руху України.  

Період започаткування фізкультури та спорту в Кременчуці характеризується поширенням серед молоді, і локалізується на базі навчальних закладів ХІХ ст. В архівних документах зазначено, що з 1872 р. в міських училищах викладалася гімнастика [1, с. 26-27]. Її проводили для гімназистів спочатку між заняттями, а потім як один з предметів. Але в 1884 р. Кременчуцька управа була за скасування цього предмета, пояснюючи це тим, що селянські діти канікулярний час проводять у постійному русі, в навчальний же час щоденне ходіння з дому до школи та зі школи додому, що в середньому складало 4-6 верст, дозволяло вважати штучну гімнастику абсолютно зайвою [1, с.13]. Але це не стало перепоною для розвитку спортивного руху міста.

1 липня 1873 р. на розі Херсонської та Олександрівської вулиць в будинку № 74 було відкрито Олександрівське реальне училище, в якому навчалося 137 учнів [2, с.50]. Наряду з іншими предметами з 1885 р. тут навчали гімнастиці, яку викладав В.Ф. Барцов [2, с.81].

Оцінивши необхідність заняття гімнастикою і фізкультурою взагалі, 7 травня 1897 р. було організовано Товариство сприяння фізичному вихованню дітей, до якого входило до 90 осіб. Комітет складався з 15 осіб [3]. 

Згідно з історичними джерелами, з 50-х років ХІХ ст. починається розвиток кінного спорту в нашому краї. Тоді непривабливу Скатну (Винну) площу Кременчука, що знаходилася на березі Дніпра біля пароплавних пристаней, оздобив комплекс будівель для інспектора резервної кавалерії, військових поселень та його штабу [4]. З Кременчука генерал виїжджав на «Высочайшие» огляди кавалерії в Єлисаветграді, які привернули увагу Нікітіна [5]. І вже у 1852 р. навпроти будівель Штабу улаштовують плац для парадів – Парадну площу, яка використовувалася до 1874 року [6]. Кавалеристи під час свят влаштовували на цій площі показові виступи - так звані огляди кавалерії, дивуючи обивателів і гостей міста. 

На  плані 1901 р. зафіксовано, що на території біля губернської земської лікарні був іподром, де проходили тренування Полтавського товариства випробування коней [7]. 

Зацікавленими у розвитку кіннозаводства були: Диздерев Олександр Олександрович, Єлісьєв Тарас Олександрович, Ізюмов Андрій Якович, Колачевський Михайло Миколайович, Малама Микола Аполлонович, Милорадович Дмитро Миколайович, Питленко Георгій Віталійович, Трефильєв Володимир Олексійович, Устимович Микола Миколайович, Шуйський Микола Афанасійович та ін. [8] Вони займалися верхогонами, виїжджуванням, конкурами, кінними пробігами. Таким чином, з кінця XIX – початку XX ст. в нашому місті вже з’явилися практично всі напрями кінного спорту, які можна зустріти і в наш час [9]. 

На початку ХХ ст. в державі реорганізація системи освіти стає нагальною потребою, у межах якої фізичне виховання молоді посідає одне з найголовніших місць. Утворюються так зване гімнастичне товариство «Сокіл»,  яке поєднувало фізкультурно-спортивну діяльність з громадсько-просвітницькою роботою. В навчальних закладах, окрім шведської, запроваджується і сокольська гімнастика. Так у  1902 р. в Кременчуцькому Олександрівському реальному училищі гімнастику викладали штабс-капітан Василь Тимофійович Григорович і поручик Адольф Йосипович Ербен [10, с.25]. В 1912 р. Міністерство народної освіти офіційно вводить сокольську гімнастику до навчальних програм [11, 12, 13]. З цього приводу зазначалося: «…Минист. Народ. Просвещения убедилось в пользе  и громадном значении преподавания гимнастики в средней школе по програмне сокольской гимнастики и сделало соответствующее распоряжение о ее введении во всех средн. Учебных заведениях…» [14]. Фізичні вправи були видовищем, показником краси, сили і грації спорту. З цього часу протягом 1909-1915 років традиційним у виховній діяльності в Кременчуці стає практика організації сокольських гімнастичних виступів на стадіонах та площах, які починалися вільними гімнастичними вправами [15]. Станом на 1916 рік сокольська гімнастика викладалася зокрема в чоловічому 1-му вищому початковому училищі Миколою Хомичем Печеріним [16, с.212]. 

В особі імператора Миколи ІІ сокольські ідеї знайшли прихильника та захисника. Сокольський гімнастичний рух перетворився на громадську організацію, до якої долучалися різні за віком, статтю, соціальним положенням верстви населення [19]. Метою сокольських організацій було виховувати в українській нації відчуття честі шляхом поширення фізичної культури, витривалість, рухливість, дисципліну [17]. Вони  виховували в українському народі єдність та народну силу [18]. 

Сокольському руху належить значний доробок в організаційних аспектах, кадровому забезпеченні, теоретичній думці та практичній діяльності фізкультурно-спортивних організацій [19].

На початку ХХ ст. «соколами» культивувалися футбол, гандбол, теніс, легка атлетика боротьба, важка атлетика, вітрильний спорт [19, с.7] За ініціативою Альфреда Будзиновського на території сучасної України товариство «Сокіл», поряд з гімнастикою та змаганнями, присвятив увагу пожежній справі, мандрівництву, а також наколесництву (велосипедному спорту), з 1912 р. — вправам з стрільби [18].  Організовувалися гімнастично-фехтувальні заняття. Наприклад, в Полтаві такі заняття проводилися в Петровському кадетському корпусі.

Для підвищення кваліфікації викладачів гімнастики та кадрового забезпечення галузі Міністерством народної освіти при навчальних округах організовуються короткострокові гімнастичні курси, до програми яких входили теоретичні та практичні дисципліни: анатомія, фізіологія, гігієна, педагогіка, методика та історія фізичного виховання, сокольська  та шведська гімнастика, легка атлетика, ігри [20]. І кременчуцькі викладачі фізичної культури відвідували заняття в Києві, підвищуючи свою кваліфікацію та отримуючи нові знання. 

Товариством «Сокіл організовувалися Всесокольські (Всеслов’янські) зльоти, на яких відбувалося обговорення проблеми слов’янства та поставлено завдання демонстрації світовій громадськості національних, культурних, освітніх, соціально-економічних, фізкультурно-спортивних досягнень [19, с.5]. На першому Всеросійському злеті голів сокольських підрозділів у 1909 р. Україну представляли керівники найвпливовіших громад місцевих «Соколів» Полтавщини [18] В 1912 р. в Празі 8 полтавчан брали участь у VI Всесокільському зльоті, який був підсумковим у 50-річній діяльності сокольства, проведеним напередодні Першої світової війни та у часи найбільшого піднесення слов’янського руху в світі [19]. У 1915 р. сокольські організації були залучені до державної ініціативи з «мобілізації спорту» і розгорнули активну діяльність з військово-патріотичного виховання населення та брали безпосередню участь у бойових діях на фронті [22]. 

Згодом сокольський рух в СРСР був проголошений буржуазно-спрямованою організацією, ідеологічним ворогом пролетаріату, і у 1923 р. на теренах СРСР він забороняється [19, с.12].

Щодо гімнастики, з часом вона була розподілена на спортивну та художню. І часто помилково стверджується, що на території колишньої  держави заснування художньої гімнастики відбулося в Харкові або в Санкт-Петербурзі. Дотримуючись теорії, що художня гімнастика була заснована на танці та ритмічних рухах, то найбільш точним є ствердження, що вперше на території Російської імперії прототип художньої гімнастики з'явився саме в Кременчуці в 1902 р. Тут у 8-річній Маріїнський жіночій гімназії Мініна Марія Миколаївна почала викладати для дівчаток танці і гімнастику [14, с.25]. Саме цей вид гімнастики залишався основним ще довгий час. Марія Миколаївна викладала безперервно до 1916 року. 

Поряд з гімнастикою серед учнів навчальних закладів, для дорослого населення в місті був заснований купецько-чиновницький яхт-клуб, який користувався популярністю серед заможних міщан [23]. 

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в значній мірі спортом могли займатися лише заможні люди, оскільки вони могли дозволити собі спортивне спорядження, у них було достатньо грошей для придбання землі під спортивні майданчики. В таких умовах до «великого» спорту з простого народу доходили лише сильні від природи люди, які без спеціальної підготовки вражали своїми результатами та рекордами. Серед таких богатирів був світовий чемпіон нашого краю був Захар Петрович Ялов 1870 р.н. – уродженець с. Кам'яні Потоки. Він займався греко-римською (французькою) боротьбою, і брав участь у змаганнях за кордоном, ніколи не зазнаючи поразок [26, с.47-50]. Наш силач розривав металеві ланцюги, гнув та ламав підкови, клав на плечі залізну рейку, куди з обох боків чіплялося по 6 чоловіків, і підіймав все на витягнутих руках, крутячи навколо себе [27].

В 1900 р. в Стокгольмі на Олімпійських змаганнях Ялов взяв золоту медаль. В 1908 р. в Лондоні на 4 Олімпійських іграх від Росії було 5 чоловік і вони взяли 2 срібні медалі. Золота  була у Ялова [28]. У 1921 р. Захар Петрович з Андрієм Чернишовим за дозволом Кременчуцької профспілкової організації стали активними пропагандистами фізичної культури в Кременчуцькому районі. В 1923 р. великий богатир помер [29, с.6]. Неподалік від Покровської церкви в Кам’яних Потоках знаходиться його могила, а на табличці напис: «Здесь похоронен всемирный борец Ялов Захар Петрович. 1870-1923». Зараз в проводяться спортивні змагання на приз З.П. Ялова

Поряд з цими видами спорту зароджувалися важка атлетика та футбол. В 1912 р. в «Придніпровському голосі» № 138 від 29 вересня 1912 р. було опубліковано про проведення першого футбольного матчу в Кременчуці між збірними Олексіївського комерційного училища та першою приватною збірною командою технічного училища. З часом з'являлося все більше і більше команд, які створювалися при клубах і гуртках фізкультури [30, с.4].

Політичні, економічні та моральні потрясіння відобразилися на кременчуцькому спорті. Після революційних подій 1917 р. спорт поширюється серед всіх верств населення, охоплюючи все більше і більше людей, і поступово вдосконалюється. Почали будуватися спортивні споруди, організовувалися спортивні змагання. Перші такі змагання на Полтавщині організовувалися та проводилися за промисловим принципом серед працівників друкарень, освітян, харчовиків, залізничників та ін. З метою розвитку спортивного руху серед кременчуцької трудової та сільської молоді з'явилися пролетарські спортивні організації «Спартак» на всіх заводах і фабриках міста, які були підконтрольними КСМ (Комуністична Спілка Молоді). Ці організації заснували змагання, які почали називатися спартакіадами. Для підготовки до змагань проводилися огляди резерву КСМ. Перший такий огляд відбулося 2 вересня 1923 р. і був підготовкою до першої міської «Спартакіади» серед кременчуцької робочої молоді 2-4 вересня 1923 р. За програмою заходів: вранці 2-го вересня 1923 на Соборній площі проходили вільні рухи і піраміди на землі. О 5:00 вечора в Пролетарському сквері були вправи на брусах, турніках, кільцях. В понеділок 3 вересня в 17 годин в Пролетарському сквері – легка атлетика. І, нарешті, 4 вересня, на майданчику за Київською дамбою - фінальний футбольний матч [31, с.2]. Проведення цієї спартакіади було пов'язано з першою Всеукраїнською спартакіадою, що проходила в 1923 р. в Харкові. В ній брали участь понад 300 осіб з 8 губерній, в тому числі і спортсмени з Кременчука. Крім цього, в змаганнях з легкої атлетики, гімнастики, важкої атлетики, велоспорту і футболу в загальний залік йшли досягнення в галузі масової фізичної культури, показники залучення жінок до заняття спортом. А наступна спартакіада ??в Кременчуці проходила 2 травня 1928 р. в якості підготовки та відбіркового туру до Всесоюзної спартакіади 1928 р. Це був початок проведення регулярних  «Днів Спартакіади», які, хоч і під іншою назвою, організовуються і  в наш час.

В 20-х роках з’являються перші чемпіони міста, професійні для того часу футбольні команди, які грали на примітивних полях із ганчірковим м'ячем. У місті при клубах, де головним завданням було соціальне виховання, створювалися спортивні гуртки. Наприклад, при клубі ім. К.Маркса в народній аудиторії по вул. Пушкіна  вже в травні 1918 р. був створений гурток «Металіст». До першого комсомольського гуртка ім. Карла Маркса входило 25 молодих робітників тютюнової фабрики Гурарія. Керівниками були К.Непомняща та М.Козлов. Згодом з’являються подібні гуртки в клубі залізничників ім. В.І.Леніна (міський сад), в клубі працівників вагоноремонтних майстерень, який був в колишньому театрі «Корсо» [32].  Активно велася робота в клубах, на стадіонах, в яхт-клубі. Жителі Кременчука пишалися своїм аероклубом та парашутною вишкою [33]. Фізкультура та спорт були способом знайомства, розваги, проведення вільного часу. Кожне змагання або командна гра були великим святом для жителів Кременчука. У той час не грали в футбол, а «ходили гуляти в футбол», як висловлювалися жителі Кременчука.

Одночасно, на противагу спортивним організаціям, які об’єднували сіоністів та українських націоналістів, Губком комуністичної партії створив свій спортивний гурток, яким керувала Бердичевська Сіма Яківна. Вона проводила роботу серед молоді фабрик й організовувала спортивні групи. Було набрано 12 дівчат та 12 хлопців. Інструкторами були від скаутів Коплан та Моюков. Групи займалися у клубі в колишніх казармах, який не опалювався, але це не відбило бажання займатися спортом. Там вони готувалися до виступів, влаштовували платні та безкоштовні вечори. За власні кошти вони купували собі костюми. Виступали на користь голодуючих Поволжя. Виступи викликали велике враження, і до груп почало приєднуватися більше молоді. Досить скоро ці окремі групи перетворилися у спортивний клуб. Для керівництва було обрано правління клубу: Правдолюбов – голова, Бабич – заступник голови, члени правління – Бердичевська, Резенберг, Коплан. Клубу виділили нове приміщення – колишню синагогу, закупили спортінвентар, а членів правління клубом нагородили значками та грамотами [34].

В 1923-27 рр. діяв спортивний гурток «металістів», членами якого були: Швидченко Олександр Миколайович, Болоцький Йосип, Дерев'янко Микола, Розенфельд, Канівський Йосип, Прядко Іван, Умеренко Явдоха, Мельников Микола, Ракітін, Дземедовіч Іван. Команда «Металіст» вважалася однією з кращих в гандболі та футболі міста.

1925-26 рр. був організований гурток фізкультури електростанції, до якого входили: Жізневська Галина, Прядко Іван, Швидченко Олександр, Мельников Микола, Канівський Йосип, Дерев'янко Микола, Болоцький Йосип.

Одним з осередків спорту в місті був клуб залізничників, створений на початку 1920-х років, який спочатку розташовувався на другому поверсі Кременчуцького залізничного технікуму. В 1924 р. клуб, якому було присвоєно ім'я В.І. Леніна, отримав відремонтоване приміщення курзалу міського саду. Успішно виступали на змаганнях гімнастична, шашково-шахова, доросла і підліткова футбольна і волейбольна команди, працювали легкоатлетична, лижна, хокейна, фехтувальна секції. Влітку в саду часто влаштовувалися легкоатлетичні кроси, а взимку спортсмени каталися на лижах. Лижні змагання проходили за містом у Соснівці. Гімнасти тренувалися в курзалі, який на зимовий час перетворювався в зал спортивний. Команду футболістів залізничного вузла «Локомотив» очолював Ф.М.Скалько. Колір команди складали видатні на той час футболісти-залізничники Маруда, Кузнєцов, Масляний, Линник, Мурашко. Вони були гідними суперниками кременчуцьких довоєнних футбольних команд «Динамо» і «Спартак» [35, с.52-53].

Старожил Медведєв Ігор Федорович згадував: «У парку вздовж з півдня на північ розташовувався примітивний, але стадіон з футбольним полем в хорошому стані, на якому тренувалася перша команда «Локомотива» [36, с.1-39]».

На відкриття стадіону «Червоний залізничник» у липні 1929 р. футбольна команда залізничників при клубі ім. Леніна запросила на змагання футбольну команду із Знам'янки, яка вважалася однією з найкращих команд залізничників на Україні на той час. Загальний результат матчу 4:1 на користь Кременчука [37, с.4]. 

Паралельно з футбольним полем були обладнані волейбольні майданчики, зараз ці місця забудовані приватними будинками» [36, с.1-39].

В зимовий період хокейна команда використовувала природний лід на замерзлому розливі  Кривої Руди, а на змагання приходили грати на стадіони «Динамо» (зараз стадіон «Кредмаш») та «Дзержинець» в Крюкові, які заливали під лід [36, с. 49]. Найпоширенішими ковзанами були «снігурки» з механічним кріпленням до черевиків. Були ще «дуті» – хокейні ковзани, які приклепувалися до черевиків. «Нурміси» та саморобні ковзани (дерев’яні тригранні призми, в одно з ребер яких врізалась стальна смуга) прикріплювалися до будь якого взуття за допомогою мотузок-закруток» [38]. 

Для керування спортивними секціями в місті, готували інструкторів з фізичної культури. Ці курси очолював голова Окружної Ради Фізкультури Капцевич. Одними з перших слухачів одномісячних окружних курсів по підготовці викладачів фізкультури були випускники 7 лютого 1929 р. [39] 

«Тренери» 30-х років готували своїх вихованців до змагань з різних видів спорту. Зі стрільби кращими вважалися спортсмени військового гуртка. «З яким бажанням всі ми відвідували заняття та тренування, з ентузіазмом та великими потугами здавали норми на значки ГПО (Готовий до Праці і Оборони), стріляли з гвинтівок, здаючи залік на значок «Ворошиловський стрілець», хоча далеко не всі ці значки отримували, але володарі цих значків з гордістю їх носили [40, с.49]» - розповідав Ігор Федорович.

В замітці газети «Робітник Кременчуччини» № 82 12 квітня 1929 р. зазначалося, що у всеукраїнських заочних стрілецьких змаганнях на Кременчуччині брали участь 407 стрільців, з 28 команд. Перші місця зайняли, вибивши найбільшу кількість очок: «Динамо» – 218, зв'язок – 209, батальйон – 206, Держшкірзавод – 198, пожежний загін – 195, жіноча команда 25 полку – 75, міліція – 185, тютюнова фабрика – 179, жіноча команда крюківських вагонних майстерень – 178. Наприкінці змагання були виділені класи стрільців. Як тоді писали в газеті: «Першої кляси – 5, Лефтеров (б-н) – 47, Корчінюк (зв’язок), Грозінській (пожежватага) та Гончаров (Дінамо) по 45, Ачкасов (Дінамо) – 46 і т.д.» [41, с.4]. В 1927 р. в СРСР була введена перша класифікація з стрільби, яка визначала ступінь підготовки спортсмена. Тим, хто виконав визначений норматив, присвоювався розряд із стрільби та вручався знак. В цьому ж році було створено товариство «ОСОАВИАХИМ» (Общество Содействия  Авиации и Химической защиты – рос.) [41] .

Через кілька місяців у статті «За влучну стрільбу перший приз» газети «Робітник Кременчуччини» № 147 від 2.07 зазначалося: «Военный кружок при обществе связи охватил более 30 рабочих и служащих. Кроме того, недавно организовали женскую стрелецкую команду. В мае наша команда участвовала во всесоюзном стрелецком соревновании по нашему профсоюзу. Пересеченное попадание тогда было 41% А недавно стрелецкий кружок принял участие во всеукраинском соревновании (по обществу связи) и стал на первом месте на Украине. Получили грамоту и приз – ружье высшей марки. Кружок организовал у себя и индивидуальные соревнования, в которых т. Коринюк и Пилипенко проявили себя, как лучшие стрелки» [42, с.7-9]. 

Наряду із зазначеними видами спорту, в місті проводились змагання із зимових видів спорту. В газеті «Кременчуцький робітник» № 28 від 2.02.1928 зазначалося, що у лютому 1928 року за ініціативою Кременчуцької окружної ради фізкультури був організований лижний пробіг Кременчук-Москва. У пробігу брало участь тільки 2 фізкультурника з Кременчука: П.І.Рожнов – член спілки друкарів, робітник-складач Н.І.Гольдгельд – член союзу харчосмакової фабрики. 5 листопада 1928 р. було проведено загальноміське лижне змагання [43, с.2].

12 січня 1938 р. спортивне товариство «Дзержинець» проводило масовку. Лижна прогулянка була з виїздом на Деївські гори, в ній взяли участь понад 150 фізкультурників. Відбулися змагання по швидкісному спусканню з гір (слалом), перехід на 5-10 км (виконання норм на значок «Готовий до праці та оборони») [44]. 

25 січня цього ж року в Кременчуці відбувалися міські змагання по лижах на дистанції: для чоловіків на 10 і 20 км, для жінок на 3 км. В цьому змаганні брали активну участь лижники товариства «Дзержинець», з яких І місце посів робітник інструментального цеху Іванов Г. Він пройшов по дистанції за 2 год. 10 хв. ІІ місце взяв Святобог із школи ФЗН, який пройшов 20 км за 2 год. 11 хв. На дистанціЇ 10 км І місце лишилося за Цукановим (ремонтний цех). Його показники – 1 год.7 хв. [45]. Отже, в 30-ті роки в нашому місті лижний спорт був досить розвинений.

Легка атлетика в Кременчуці сягала такого рівня, що команди почали брати участь не лише в міських, а й в обласних змаганнях. Так, влітку 1938 р. на першість з легкої атлетики серед шкіл області 20 учнів з Крюкова під керівництвом інструктора фізкультури Семена Харченка виїхали до Полтави. Кращими в команді були фізкультурники Фомін А., Швидка Е., Карякін Л., Сопільняк [46].

В місті на досить високому для того часу рівні організовувалися виступи важкоатлетичних секцій [47]. Так, в товаристві «Дзержинець» інструктор з фізкультури Клещенко проводив заняття і вправи з піднімання ваги [48].

 В місті організовувалися шахово-шашкові турніри на кращого майстра з цього виду спорту [48]. Наприклад, 15 липня 1938 р. на стадіоні «Дзержинець» відбувся шаховий турнір за участі майстрів-шахістів спорттовариств «Спартак» і «Дзержинець». Переможцем цієї зустрічі вийшла команда «Спартака» з рахунком 5:3 [49]. 

Відстежуючи еволюцію кременчуцького футболу, потрібно відзначити, що в 1935-36 рр. відомою на Полтавщині була футбольна команда Кременчука «Динамо», кольори якої серед інших представляли широко відомі Швидченко Григорій Миколайович та Фурса Ларіон. В 1939 р. вона стала володарем кубка Кременчука, зігравши з командою «Зеніт» з рахунком 6:0. В 1940 р. «Динамо» знову володар кубка, зігравши з командою «Схід» з рахунком 17:0 [50].

Довгий час помилково вважалося, що однією з перших крюківських команд була футбольна команда «Дзержинець» колективу фізкультури «Крюківського вагонзаводу». Насправді ж, ще задовго до цієї футбольної команди, існувала команда «Крюківський залізничник». 2 жовтня 1922 на фотографії, яка знаходиться у фондах Кременчуцького краєзнавчого музею [51], історично зафіксований фінальний матч між командами «Крюківський залізничник» та «Трансбуд».

Для проведення баталій фізкультурників потрібна була спортивна «арена». Тому наприкінці 20-х рр. відкриваються стадіони, які згодом збирали величезну кількість глядачів і спортсменів. В 1928 р. у газеті «Кременчуцький робітник» зазначалося, що під час першотравневого свята відкрився стадіон ім. 1-го травня (сучасний стадіон «Кредмаш»).  Стадіон збудували на місці болота, яке протягом 1925-27 рр. осушили і засипали. Вхід був з вулиці Театральної (сучасна Гагаріна). Після повені 1931 р. на місці стадіону  знову утворилося болото, і стадіон опинився в занедбаному стані. Але згодом це місце заново осушили і засипали ґрунтом, і стадіон було відновлено. Перед початком війни стадіону дали назву «Динамо». 

За декілька десятиріч з початку заснування спортивного руху в Кременчуці виросла велика група спортсменів вищої кваліфікації, які не лише успішно брали участь у різних місцевих першостях, але й були здатні конкурувати з найсильнішими спортсменами області, доводячи свою майстерність та силу. Інтенсивно розвивалася база для занять спортом. З кожним роком з’являлися нові спортивні майданчики і стадіони, обладнані спеціальним спортінвентарем. І все це передувало вирішальному ривку до великого спорту, за яким ми можемо спостерігати вже в наш час на наших стадіонах та навіть на стадіонах Києва і закордону, спостерігаючи за нашими кременчуцькими чемпіонами, які були виховані на системі, започаткованій ще століття тому. 

Автор: науковий співробітник краєзнавчого музею Ширай Вікторія Анатоліївна

ЛІТЕРАТУРА

1. Архів КрКМ.- Ф.1. – спр. 129.

2. Справочная и адресная книжка г. Кременчуга на 1875 год съ планомъ и видами г. Кременчуга и картою железныхъ дорогъ Россій. – Сост. К. Сторчаков, Г. Розенталь. – Кременчуг: Типография и Литография Германа Розенталя, 1874. – с. 8.1

3. Адрес-календаръ и справочная книжка Полтавской губернии на 1918 годъ. – Сост. Д.А. Иваненко. – Полтава: Типо-Литография Губернского Правления, 1898. – с. 93.

4. Військові поселення на Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://warhistory.ukrlife.org.u/ Військовий журнал. 

5. Воспоминания А. Достоевского. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://laibrery.kr.ua//

6. Справочная и адресная книга на 1875 год с планом и видами. Кременчуга и картою железных дорог России. Сост. К. Сторчаковим и Г. Розенталем.-Кременчуг: Типография и Литография Германа Розенталя,1874. – С.78-79.

7. Архів КрКМ (Кременчуцького краєзнавчого музею). – Ф.1 Спр. № 246.

8. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1896 годъ. – Сост. Д.А. Иваненко. – Полтава: Типогр. Л.Фришберга, 1896.  

9. Жизнерадостные люди: Повести и рассказы русских писателей о потешных забавах, играх и развлечениях/Сост. Зиберов Д.А. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 432 с.

10. Адрес-календаръ и справочная книжка 1903 годъ. – Полтава: Типо-Литография Губернского Правления, 1903. – с.25. 

11. Григорьев А,Е. Физическое воспитание и Олимпийские игры: Краткий исторический очерк/ А.Е.Григорьев.- Спб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2000. – 140 с.

12. Зеликсон Е.Ю. Очерки по исории физической культуры в СССР. От отмены крепостного права и развития промышленного капитализма до Великой октябрьской социалисической революции (1861-1917)/Е.Ю.Зеликсон. – М.- Л.: Физкультура и спорт, 1940. – 176 с.

13. Качулина Н.Н. Традиции соколький организаций Росии/ Н.Н.Качулина// ТИПФК. – 2007. – №4. – С.46.

14. Лукеш А. Гимнастика в средних учебных заведениях// Сокол. – 1912-13. – №2. – С.24-26.

15. Архів КрКМ. – Ф.2 Спр. 19-02.

16. Памятная книжка Полтавской губерніи на 1916 годъ. – Полтава: Типо-Литография Губернского Правления, 1916. – с.212.

17. Ревуч Січовий Coкiльський руx: вчора, сьогодні, завтра [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://initiativenational.blogspot.com/2013/03/coi-x.html

18. Товариство «Сокіл» (Україна). –  Вікіпедія – вільна енциклопедія [Електронний ресурс].- Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Товариство_«Сокіл»_(Україна).

19. Лях-Породько О.О. Сокольський гімнастичний рух у російській імперії наприкінці ХІХ-початку ХХ століття (на матеріалі території сучасної України). – автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту.-Київ: Національний університет фізичного виховання і спорту України 2011. – 19с.

20. Скворцов А.Е. Подготовка кадров по физическому воспитанию в России для учебных заведений (1905-1917 гг.)/ А.Е.Скворцов// ТИПФК. – 1980.- №10. – С.49-51.

21. Лях-Породько О. Сокольська гімнастика – основа системи фізичного виховання молоді в російській імперії на початку ХХ століття/ Національний університет фізичного виховання та спорту, Україна. – Вісник Запорізького національного університету № 1 (3), 2010. – С.145-151.

22. Лях-Породько О. «Сокільський гімнастичний рух в Україні на межі ХІХ-ХХ століть» К. : Науковий світ, 2011. — 134 с.

23. Мищанин Н. Полтавщина на спортивной арене мира. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://poltava-arenda.com.ua/

24. Иван Поддубный (Поддубный Иван Максимович) – [Електронний ресурс] – Проект «Лучшие люди страны» –  2009.– Режим доступу: www.bestpeopleofrussia.ru

25. Иван Поддубный – Русский Богатырь – [Електронний ресурс] – Bodystrong - сильное тело –  2006 - 2014 – Режим доступу: http://bodystrong.info/hall-of-fame/ivan-poddubnyij