»

«Від природи міський голова» і його родина (до 160-ти річчя А.Я.Ізюмова)

Изюмов Андрей Яковлевич
Саранча Віктор Іванович - к.і.н., доцент кафедри українознавства Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського
Ізюмова Аліна Борисівна - генеолог м. Москва, Російська Федерація

Запорукою успішного проведення децентралізації влади й реформування місцевого самоврядування у сучасній Україні може стати всебічний аналіз і використання величезного досвіду, набутого міськими громадськими управліннями і земствами Російської імперії. Так, поштовх значному економічному і соціально-культурному піднесенню Кременчука у останній чверті ХІХ-поч. ХХ ст. дали буржуазні реформи 1860-1870-х рр. і, зокрема, Міська реформа (1870 р.).

Відповідно до «Городового положення від 11 червня 1892 р.» міське громадське управління складалося з міської думи і міської управи, разом із виконавчими органами, їй підпорядкованими [1, с. 18]. Кожні чотири роки відбувалися вибори гласних (депутатів) до міських дум, які обирали склад міської управи. Кількість гласних у міських думах коливалася від 20 у містах, де кількість виборців становила не більш 100 осіб до 160 осіб у Москві і Санкт-Петербурзі, тоді як до міських управ обиралося від двох до шести членів [1, с. 19, 26, 27]. Так, у Кременчуці напередодні Першої світової війни до міської думи обрали 32 особи, до яких додалися адміністративно призначені три гласних-єврея. У кременчуцькій міській управі працювали чотири члени і секретар; її очолював міський голова, якого обирали на засіданні міської думи з числа гласних [2, с. 219].

Найбільш знакові події в історії наддніпрянського міста кінця ХІХ-поч. ХХ ст. (запуск електричної станції і трамвая, поява телефонної мережі, будівництво нових народних училищ і Пушкінської народної аудиторії, революції 1905-1907 рр., Перша світова війна, Лютнева революція 1917 р. тощо) відбувалися під час каденцій на посаді міського голови Кременчука А. Я. Ізюмова, 160-ти річчя з дня народження якого припадає на 2015 р.

Дослідження регіональної історії у радянській період мали яскраво виражене ідеологічне забарвлення, що призводило до сприйняття минулого крізь призму робітничого і революційного рухів. У той же час відбувалася деперсоніфікація політичних і культурних діячів з ліберального і націоналістичного таборів, а торгово-промислова еліта характеризувалася виключно як жорстокі експлуататори робітників і селян.

Усе сказане вище відноситься і до кременчуцької регіоналістики. Тривалий час чи не єдиною характеристикою людини, яка перебувала на посаді міського голови Кременчука майже 20 років були рядки відомого педагога А. С. Макаренка:У місті Кременчуці, де я провів більшу частину життя, з тих пір, як я почав себе пам’ятати, був міський голова Ізюмов. Я бачив його порівняно молодою людиною, потім літньою, потім старою, потім помолоділим за допомогою чорно-синього гребінця – а він все ходив міським головою, і усі у місті чудово знали, що Ізюмов і є «від природи» міський голова (В. С.) і що ніхто інший не може ним бути. <…> Направо міг стояти Ізюмов, наліво — який-небудь інший купець, схожий на Ізюмова, а може бути, і ніхто не стояв, бо навіщо стояти, якщо є Ізюмов, який «мирно» сидить собі на місці міського голови ось вже стільки років, нікого не чіпає, лагодить мостові, збирає податки, призначає вчителів у півдюжини початкових шкіл, а взагалі людина «чесна і пристойна» [3, с. 23].

З набуттям Україною незалежності помітно зростають кількість і проблематика регіональних студій. У кременчуцьких періодичних виданнях і на інтернет-ресурсах з’являються публікації, мемуари, архівні документи, фотографії тощо, які дають можливість ліквідувати «білі плями» в історії міста. З метою розширення напрямів досліджень регіональної історії і співпраці у цій галузі науковців, працівників культурно-освітніх закладів, краєзнавців і студентів у 2006-2013 рр. на базі Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського проведено чотири науково-практичних конференції «Кременчуцький край у контексті історії України»

У той же час на сьогоднішній день відсутні грунтовні наукові праці, довідково-енциклопедична й історико-біографічна література, які б дали можливість відтворити повну картину різних аспектів життя Кременчука у ХІХ – поч. ХХ ст. Єдиним науково-популярним виданням, у якому системно досліджується історія кременчуцьких вулиць і споруд, залишається праця Лушакової А. М. і Євселевського Л. І. [4]. Соціально-економічній і фінансовій історії наддніпрянського міста кінця ХІХ – поч. ХХ ст. присвячено нарис Литвиненка А. К. і Лушакової А. М. [5]. 

Дослідження біографій міських голів дореволюційного Кременчука і членів їх родин, їх громадської й службової діяльності, є переспективним напрямом регіональних історичних студій. Наукова новизна даної роботи полягає у спробі систематизації біографічних даних А. Я. Ізюмова і його родини на тлі історії Кременчука й України кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Матеріали роботи розширюють фактологічну базу вивчення історії Полтавщини і можуть використовуватися у студіях із соціальної історії, генеалогічних дослідженнях тощо. 

Метою даної статті є висвітлення маловідомих фактів із біографії Андрія Яковича Ізюмова і членів його родини. Значну частину джерельної бази дослідження складають матеріали із особових архівів родин Ізюмових, Грушецьких і Шуйських.

Андрій Якович Ізюмов народився у 1855 р. у Кременчуці, у родині купця Якова Васильовича Ізюмова. У 1883 р. він вперше обирається гласним Міської Думи Кременчука, а у 1892 р. стає членом Міської Управи і заступником міського голови. З 1891 р. А. Я. Ізюмов входить до Обліково-позичкового комітету відділу Державного Банку. У 1894 р. купець першої гільдії А. Я. Ізюмов обирається міським головою Кременчука, одночасно з цим він стає головою городового Сиротського Суду, членом повітової Училищної ради, неодмінним членом Комітету Товариства допомоги бідним і притулку для сиріт, членом Товариства допомоги бідним учням [6, с. 138].

Завдяки енергійній діяльності він переобирається на посаду міського голови Кременчука у 1898, 1902 і 1906 рр. У 1903 р. А. Я. Ізюмову присвоюється звання почесного громадянина [7, арк. 50]. На початку ХХ ст. він очолював комісію зі збору коштів на будівництво міської лікарні й заснував стипендію для кращих учнів Олексіївського комерційного училища.  

У 1910 р. міським головою Кременчука обирають П. Г. Гусєва, якого після закінчення каденції звинувачували у тяжкому фінансовому стані міста [8]. На голосуванні у Міській Думі 10.09.1914 р. А. Я. Ізюмова вп’яте обрали міським головою Кременчука [9]; на цій посаді він зустрічає Лютневу революцію 1917 р. У травні 1917 р. Кременчуцька Рада робітничих і солдатських депутатів розпускає Міську Думу [10, арк. 7], а незабаром А. Я. Ізюмов припиняє свою діяльність у Міській Управі. Після цих подій достовірні дані про його подальшу долю відстутні. Інформація щодо еміграції подружжя Ізюмових через Туреччину і Болгарію до Франції не знайшла підтвердження.

Родина А. Я. Ізюмова мешкала у власному будинку по вулиці Херсонській, телефонізованому в другій половині 1890-х рр. (тел. № 66) [11, с. 140]. У вільний від роботи час Андрій Якович Ізюмов розводив домашніх голубів (мав близько 100 пар) і вивів нову породу, яка відома зараз як Крюківська («ізюмівська») високолітна [12].

Дружина А. Я. Ізюмова Надія Іванівна Зубарєва народилася у 1860 р. у купецькій родині. Подружжя Ізюмових виховало чотирьох синів і чотирьох доньок, які разом із країною пережили Першу світову війну і революційне лихоліття. Після остаточного встановлення радянської влади частина родини Ізюмових емігрувала, про долю ж окремих її членів інформація на сьогоднішній день відсутня.

Старша донька А. Я. Ізюмова – Олександра (Тимченко) народилася у Кременчуці 04.11.1883 р. Звання спадкового почесного громадянина, присвоєне Андрію Яковичу Ізюмову 13.02.1903 р., поширювалося і на його дітей, у тому числі й доньок [13, арк. 50].

  • Родина Ізюмових у дворі власного будинка по вул. Херсонській. Кременчук, 1915 р.

    Родина Ізюмових у дворі власного будинка по вул. Херсонській. Кременчук, 1915 р.

У 1920 р. у О. А. Тимченко (Ізюмової) народилася донька Галина. Подальша доля невідома. 

  • Борис Андрійович Ізюмов, 1903 р.

    Б. А. Ізюмов, 1903 р.

Борис Андрійович Ізюмов народився у Кременчуці 29.04.1885 р. [13, арк. 50 зв.]. Обряд хрещення відбувся 02.05.1885 р. у єдиновірчій Покровській церкві Кременчука 

У 1903 р. Б. А. Ізюмов закінчив із золотою медаллю повний курс і додатковий клас Першої Харківської гімназії і подав клопотання щодо зарахування його студентом до Електротехнічного інституту (м. Санкт-Петербург).

У зв’язку з тимчасовим припиненням занять з 10.01.1905 по 01.09.1906 мешкав у будинку батька у Кременчуці.  

У 1912 р. у Б. А. Ізюмова і його дружини Єдвіги народжується син Володимир. У цьому ж році Радою Електротехнічного інституту затверджується тема дипломної роботи Бориса Ізюмова: «Трамвай у місті Кременчуці». У наступному році він з родиною переїжджає до Воронежа, де у нього народжується донька Надія.

У жовтні 1918 р. «колишній студент» Б. Ізюмов отримує посвідчення про те, що «він прослухав повний курс інституту, склав усі іспити й лабораторні заняття, креслярські й графічні роботи і має затверджену тему дипломного проекту» і переїжджає до України, після чого знову оселяється у Воронежі мешкає там до початку Великої Вітчизняної війни. У 1919 р. у Бориса Андрійовича народжуються сини Роман і Андрій. Під час німецько-фашистської окупації Воронежа Б. А. Ізюмова було страчено.

  • Брат-близнюк Б. А. Ізюмова – Гліб Андрійович Ізюмов

    Гліб Андрійович Ізюмов

Брат-близнюк Б. А. Ізюмова – Гліб Андрійович Ізюмов народився у Кременчуці 29.04.1885 р. [13, арк. 50]. Обряд хрещення відбувся 02.05.1885 р. у єдиновірчій Покровській церкві Кременчука. 

У 1903 р. Г. А. Ізюмов закінчив повний курс і додатковий клас Першої Харківської гімназії. У 1909 р. закінчив медичний факультет Імператорського Харківського університету. У липні наказом Командуючого Чорноморським флотом призначений молодшим лікарем крейсера «Пам’ять Меркурія». Нагороджений орденами Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом (08.11.1915) і Святої Анни 3-го ступеня (01.05.1916). У червні 1918 р. молодший лікар Севастопольського морського шпиталя Г. А. Ізюмов подає клопотання на ім’я Отамана Головного морського штаба Української держави щодо зарахування його на «відповідну посаду або до резерву українського флоту». У квітні-червні 1919 р. лікар за списком вільнонайманої адміністрації допоміжного крейсера «Цесаревич Георгій». Подальша доля невідома.

Л. А. Грушецька (Ізюмова)

Л. А. Грушецька (Ізюмова)

Лідія Андріївна Ізюмова (Грушецька) народилася 01.03.1887 р. у Кременчуці [13, арк. 50]. Обряд хрещення відбувся 29.03.1887 р. у єдиновірчій Покровській церкві Кременчука. У 1896-1903 рр. навчалася у Полтавському інституті шляхетних панянок, який закінчила із золотою медаллю. У вересні 1907 р. вступила на курси природничих наук Лохвицької-Скалон, а у 1908 р. отримала свідоцтво Санкт-Петербузької VIII гімназії щодо складання іспитів за гімназійний курс. У 1908-1909 рр. була слухачкою Санкт-Петербурзького жіночого медичного інституту.

Чоловік – С. А. Грушецький, артилерійський офіцер. У 1943 р. Л. А. Грушецька (Ізюмова) померла у Франції, куда вона емігрувала після громадянської війни.

Валентина Андріївна Ізюмова (Хмелевська) народилася 14.01.1891 р. [13, арк. 50] у Кременчуці. У 1909 р. закінчила інститут шляхетних панянок м. Харкова (випуск № 69). Чоловік – Г. Г. Хмелевський, офіцер, під час громадянської війни у лавах Збройних Сил Півдня Росії. З 1922 р. в еміграції у Греції. Подальша доля невідома. 

Надія Андріївна Ізюмова

Н. А. Шуйська (Ізюмова)

Надія Андріївна Ізюмова (Шуйська) народилася 20.03.1894 р. у Кременчуці [13, арк. 50]. У 1911-1913 рр. навчалася у Харкові. Чоловік – К. Г. Шуйський (1884-1963). З 1921 р. у еміграції: Туреччина, Болгарія, Франція. Померла 15.12.1976 р. у Парижі, похована на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.

Володимир Андрійович Ізюмов народився 27.05.1895 р. у Кременчуці [13, арк. 50]. Обряд хрещення відбувся 30.05.1895 р. у єдиновірчій Покровській церкві Кременчука. Навчався у Політехнічних інститутах Санкт-Петербурга і Києва і Михайлівському артилерійському училищі (1916). Учасних Першої світової війни, поручик. Після революції у Збройних Силах Півдня Росії і Російській Армії до евакуації Крима, штабс-капітан. У 1920 р. евакуювався до Галіполі (Туреччина), пізніше до Болгарії. З 1923 р. оселився у Франції, восени 1925 р. у складі Олексіївського артдивізіону.

Закінчив Вищу школу інженерів у Нанті. Займався технічною і комерційною діяльністю. Член Союзу російських інженерів, член Об’єднання Санкт-Петербузьких політехніків. Мав деілька патентів на винаходи.

Помер 11.02.1969 р., похований у Парижі на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа

Андрій Андрійович Ізюмов народився 01.10.1896 р. у Кременчуці [13, арк. 50]. Закінчив Віленське військове училище (м. Полтава) у 1916 р., прапорщик армійської піхоти. Подальша доля невідома. 

Отже, А. Я. Ізюмов пропрацював у органах місцевого самоврядування Кременчука більше ніж 30 років, з яких 19 – на посаді міського голови. У цей період у місті активно розбудовується соціальна і транспортна інфраструктура, зростає кількість благодійних закладів. А. Я. Ізюмов походив з родини купців-єдиновірців, за розміром капіталу був записаний до першої гільдії, а у 1903 р. йому присвоєно звання спадкового почесного громадянина. Свої повноваження на посаді міського голови він склав навесні 1917 р., після зміни складу Міської Думи Кременчука. Троє з чотирьох синів А. Я. Ізюмова брали участь у Першій світовій і громадянській війнах, достеменно відомо про еміграцію його чотирьох дітей и страту сина Бориса німецько-фашистськими загарбниками під час окупації Воронежа. На сьогодні відомо, що нащадки А. Я. Ізюмова мешкають у Парижі, Москві і Новосибірську.

Таким чином, дослідження біографії А. Я. Ізюмова дає можливість говорити про нього, як про непересічну особистість в історії дореволюційного Кременчука. Вагомий внесок А. Я. Ізюмова в економічний і соціально-культурний розвиток міста заслуговує окремих студій, а пам’ять про видатного міського голову має бути увічнена у топоніміці сучасного Кременчука.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Немчинов В. И. Городское самоуправление по действующему русскому законодательству. / В. И. Немчинов. – М. : Изд. В. М. Саблина, 1912 – 395 с.
  2. Памятная книжка Полтавской губернии на 1914 год. Полтава : Типография Губернского правления, 1914. – 509 с.
  3. Макаренко А. Выборное право трудящихся / А.Макаренко // Красная новь. – 1937. – № 12. – С. 22-28.
  4. Лушакова  А. Н. Улицами старого Кременчуга. / А. Н. Лушакова, Л. И. Евселевский – Изд. 2. – Кременчуг : Кременчук, 2001. – 222 с.
  5. Литвиненко А. К. Кременчуг финансовый. 1571-1941. Очерк социально-экономической и финансовой истории Кременчуга. / А. К. Литвиненко, А. Н. Лушакова. – Кременчуг : Кременчук, 1999. – 186 с.
  6. Альбом городских голов Российской империи. – СПб : Издание Морского Благотворительного Общества, состоящего под Августейшим покровительством Ее Императорского Высочества Великой Княгини Ксении Александровны, 1903. – 326 с.
  7. Держархів Полтавської обл., ф. 591, оп. 1, спр. 1.
  8. Приднепровский голос. № 741 (23.10.1914 г.).
  9. Приднепровский голос. № 705 (11.09.1914 г.).
  10. Держархів Полтавської обл.  ф. Р -2060, оп.1,  спр. 279.
  11. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1898 год. ? Полтава : Типография Губернского правления, 1898. – 227 с.
  12. Крюковские (Кременчугские) высоколётные. [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. Режим доступу : URL: http://www.oldloft.ru/index/krjukovskie_kremenchugskie/0-68.  Назва з екрану.  
  13. Держархів Полтавської обл., ф. 591, оп. 1, спр. 1.

 

Наукове видання «ІСТОРИЧНІ, КУЛЬТУРНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ» Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції 19-20 листопада 2015 року