» »

Історична довідка на пам’ятку архітектури загальнонаціонального значення «Кам’яна вежа»

Историческая справка на памятник архитектуры общенационального значения «Каменная башня»

Автор: Заступник директора краезнавчого музею Соколова І.М.

Розглядаючи старі листівки, можна побачити  Кременчук минулих літ, образ якого сьогодні зовсім інший. Друга світова війна не залишила від старого міста жодного вцілілого кварталу. Практично кожна будівля зазнала руїни, тому лише невелика кількість старих будинків була відновлена; а взагалі-то Кременчук народжувався заново.  Ті окремі перлини архітектурної спадщини, які збереглися попри всі трагічні події, в 70-ті роки ХХ ст. були визначені, як пам’ятки архітектури. Серед них найстаріша - «Кам’яна вежа» - відноситься до останньої чверті XVIII ст.





Ця будівля - частина архітектурного ансамблю губернських «присутственных мест» для органів правління Новоросійської губернії, центром якої Кременчук був з 1765 по 1789рр [1]. Вежа є свідком багатьох історичних подій в нашому місті.  

Призначений новим намісником Катеринославського намісництва, в Кременчук у 1780 році приїхав найясніший князь Григорій Потьомкін [2]. Тут Потьомкін заздалегідь починає готуватися до приїзду Катерини ІІ, яка врешті решт погодилася познайомитися із своїми новими володіннями на півдні імперії. В місті закипіла робота. За короткий час з’являються нові фабрики, майстерні, просвітницькі і музичні заклади, багато військових і іноземців. Згодом біля діброви за містом виростає палац, біля якого англійський паркобудівник Вільям Гульд створює чудовий парк, один з перших ландшафтних парків на Україні [3]. В період між 1783 і 1787 роками на березі Дніпра будуються  приміщення «присутственных мест»[4]. Будівлі  «присутственных мест» являли собою ансамбль, який вражав погляд. Центральна частина ансамблю – одноповерхові будівлі з восьмиколонним портиком - по боках була прикрашена двома мурованими вежами, перекритими куполами. Зображення цього ансамблю збереглося на малюнку англійського художника Хатфільда, який належав до почту Катерини ІІ і протягом всієї мандрівки  на південь країни робив невеликі замальовки міст, де зупинялася імператриця (зберігаються в музеї «Ермітаж»). Для приїзду імператриці кременчуцьким купцем Соколовим навпроти будівель «присутственных мест» була облаштована набережна з тріумфальними воротами і широкими сходами, що вели до Дніпра. Після того, як царська галера причалила 30 квітня 1787 року до кременчуцького берега, Катерина ІІ разом з усією свитою піднялась  цими сходами до тріумфальних воріт, на яких був напис «Возродительнице сего края» і  де її зустрічали хлібом-сіллю духовенство, кременчуцькі  купці і особисто сам найясніший князь із знатними вельможами [5]. Як зазначено у відомого кременчуцького історіографа Ф. Ніколайчика, серед мешканців міста довго зберігалася легенда про те, що Катерина ІІ піднялась від Дніпра до будівель «присутственных мест» в тому місті,  «где теперь юго-западный угол двора штабных зданий»[6]. Майже до середини ХІХ століття біля сходинок лежав камінь з написом «на этом месте вышла на берег Великая Государыня»[7].

Перебування князя Г. Потьомкіна в Кременчуці було завжди короткочасним. Енергійна натура цієї людини потребувала постійної віддачі справам державним. Потьомкін був захоплений відбудовою південного краю. В своїх безкінечних мандрівках по краю Потьомкін возив із собою не лише особисті речі, необхідні для повсякденного користування, але й свої похідні друкарню, бібліотеку та улюблений срібний сервіз, подарований йому в свій час Катериною ІІ разом із 400 душами кріпаків і чином камер-юнкера та підпоручика гвардії як нагороду  за участь у перевороті [8].   

 22 травня 1789 р., в розпал однієї з найбільших повеней в місті,  Г. Потьомкін  написав в листі Катерині ІІ, що «приїхавши до Кременчука… знайшов його всього у воді… наказав переходити правлінням у Новий Катеринослав», який знаходився на початковому етапі будівництва [2]. Ці слова Потьомкіна стали невідворотним вироком для долі нашого міста. Імператриця видає наказ про переведення органів правління тимчасово в містечко Градизьк, і Кременчук втрачає не лише свій високий статус, а й взагалі стає  на декілька років заштатним містом. Адміністративні будівлі  «присутственных мест» передаються під приміщення збройного заводу, який організовується в Кременчуці у 1789 році за наказом Потьомкіна, а муровані вежі передаються Чорноморському адміралтейству під комори [9]. Саме в них вже після смерті князя у 1791 році ще залишаються  його похідні друкарня, бібліотека і срібний сервіз. Ці речі зберігалися у Кременчуці до 1793 року [10]. 

У 1793 р. cекретар Потьомкіна В.С. Попов передав друкарню новому наміснику В.В. Коховському, котрий, у свою чергу, віддав її у розпорядження Приказу громадської опіки, а незабаром – губернському правлінню в Катеринославі. Вона стала першою стаціонарною міською друкарнею. В свій час друкарня була взята Потьомкіним з військової колегії, мала французький, грецький і латинський шрифти, п’ять друкарських верстатів, один з яких друкував карти, картини і грамоти [11]. У 1791 році в Кременчуці було надруковано перше друковане видання - твір Потьомкіна «Канон вопиющий во грехах души ко Спасителю Господу Богу» [10].

 В Катеринославі вже у 90-х рр. XVIII ст. типографія почала друкувати урядові накази і видавати книги. Перша з них, «Наставление сыну», написана місцевим поміщиком В. Золотницьким,  вийшла друком у 1796 р. [11]. Отже, як Кременчук, так і  Катеринослав зобов’язані появою друкарень і, внаслідок цього, поширенням друкарської справи і книжної культури  саме Г.О.Потьомкіну.

Доля похідної бібліотеки була більш складною. Потьомкін почав збирати її ще молодим, складалася вона з багатьох рідкісних та цінних книг.  З 1789 року бібліотека знаходилася в Кременчуці. Окрім книг, зібраних раніше і надрукованих в похідній друкарні Потьомкіна, вона містила близько 1500 книг, куплених у Євгенія Булгариса, грецького вченого і священика, який став першим архієпископом новоствореної у 1775 році єпархії Слов’янської і Херсонської. В цьому зібранні відобразилися багатогранність інтересів «вченого грека»: історія церкви, антична література, математика та ін.. Вчені того часу писали про Булгариса: «Обогащенный всеми научными знаниями того времени, Булгарис обладал обширным умом. Он принадлежал к числу тех редких мужей, которые родятся со способностями ко всем отраслям образования; все научные труды им написаны на древнегреческом языке». Зрозуміло, що  схильний до розкоші та збирання всього цінного й рідкісного,  Потьомкін не міг залишитися байдужим до цього скарбу. Відомості про розміри всієї бібліотеки Потьомкіна і до сьогодні точно не визначені, вірогідно, вона могла налічувати від 4000 до 5000 томів[12]. 

В 1793 році бібліотека була перевезена з Кременчука до Катеринослава.  Iз  занепадом  Катеринослава  за часів царювання Павла І  бiблiотека теж була занедбана, почалося її розпорошення.  Втім, ще за життя Г. Потьомкiна деякi  чужомовнi  книжки  були передані до Миколаєва,  у   розпорядження   М.Л.Фалєєва.  Ще  одна  частина  була  надiслана   до Єлисаветграду. У 1799р. вчитель Казанської  гiмназiї Богдан Лiнкер  привiз  iз Катеринослава  до Казанi «обломки первоначального собрания» – 18 возiв вагою 429 пудiв. А у 1806 р. цi книги були переданi до Казанського унiверситету: 3780 книжок і 242 томи естампiв та рукописiв. 12 книг з власноручними написами Євгенія  Булгариса  донині зберігаються в бібліотеці Дніпропетровського Національного Університету,  в тому числі декілька на латині, вісім у форматі «ін-фоліо», дві видані в XVII ст.  Деякi примiрники є в книгозбiрнi Днiпропетровського  iсторичного музею [13].  

Ось така цінність певний час зберігалася в Кременчуці і, за твердженням краєзнавців, знаходилася в стінах Кам’яної вежі. Адміністративні будівлі без догляду дуже швидко  занепали і ще наприкінці ХVIII століття їх зруйнували, залишилася єдина вежа. 

Наступні півстоліття вежа використовувалася за різним призначенням в відомстві Російського Чорноморського флоту. В першій половині ХІХ століття біля неї розташовується велика Винна площа, де жваво йшла торгівля спиртом, котрий привозили із сусідніх містечок і навіть губерній. Ще площу називали Скатною, бо прямо з неї скочували бочки з вином та спиртом до самого Дніпра і завантажували на судна для подальшого транспортування.

В середині ХІХ століття на території Винної площі споруджуються приміщення Генерального штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ. Автором архітектурного вирішення був перший архітектор Кременчука  Д.Ткаченко. В комплекс будівель увійшла і стара вежа [14]. З цього часу вона залишається в складі приміщень і тоді, коли в  штабні будівлі після скасування військових поселень і реформи військ Резервної кавалерії переводять штаб 2-й кавалерійської дивізії в складі двох бригад [15], а після русько-турецької кампанії тут розміщується Штаб 2-ї бригади 9-ї піхотної дивізії і зведений лазарет 35-го Брянського полку [16]. В 1898 року в штабних приміщеннях  відкривається Кременчуцький міський лазарет, переведений після 1921 у військовий шпиталь [17]. Шпиталь зберіг своє призначення і в радянський період. В цей час  будівля вежі облаштовується під  бібліотеку шпиталю. 

За весь час існування вежа,  завдяки постійному нагляду, збереглася в початковому вигляді, втративши лише верхню частину – купол.

Після Другої Світової війни прибережна територія міста в районі центральної набережної звільняється від руїн і згарищ знищених будівель для  створення парку, і вежа разом із комплексом шпитальних будівель опиняється в межах зеленої зоні. На сьогодні це один з мальовничих куточків Придніпровського парку, якій теж є пам’яткою садово-паркового мистецтва [18] .  

Статус Пам'ятки архітектури республіканського значення за номером 1476 (на сьогодні, національного значення) «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» XVIII ст.(за такою назвою стара вежа занесена в Державний реєстр культурної спадщини) визначений Постановою Ради Міністрів УРСР за №442 від 06.09.1979 року. 

Сьогодні її становище незрозуміле і ганебне для міста Кременчука, враховуючи її високий статус як історичної пам’ятки.  Подальша доля найдавнішої кам’яної споруди міста  викликає цілком виправдане занепокоєння у небайдужих представників міської громади: будівля стрімко руйнується, і через декілька років ми втратимо її назавжди.

Автор: Заступник директора краезнавчого музею Соколова І.М.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адміністративно-територіальний розподіл Полтавщини (1648-1941).- Полтава, 2002.-С.17-32

2. Кавун М. Історія Дніпропетровська-Катеринослава

3. Музиченко Н. Із історії садівництва в Кременчуці// Світ довкілля.-Кременчук,2011.-вип№19.-С.24-29

4. Архів КрКМ. Спр.165 План Кременчука за 1784р.

5. Лушакова А. Кременчук. Городской сад.-Киев,2004.-С.22

6. Николайчик Ф. Город Кременчук.-СПб,1891.-С164

7. Бучневич П. Кременчук и посад Крюков.- Полтава,1891.-С.23

8. Большая историческая энциклопедия/ Новиков С.В. и др.-Москва: Филологическое общество «Слово»; ОЛМА-ПРЕСС,2003.-С.716

9. Архів КрКМ. Спр.166 План Кременчука за 1817р.

10. Абросимова С.В. З історії книжної культури Катеринославщини кінця XVIII – XIX ст. (за матеріалами маргіналій книгозбірні Дніпропетровського історичного музею) [Електронний ресурс] – Дніпропетровськ , 1995. – Режим доступу:web.znu.edu.ua/pu/articles/34.pdf

11. Євселевський Л.І. Кременчуччина з давніх часів до ХІХ.-Полтава: Криниця,1995.-С.45-50

12. Научная библиотека им. Н.И. Лобачевского. Фонды и коллекции. Казанский  федеральный университет [Електронний ресурс] –Казань, 2011.-Режим доступу:http://lslold.ksu.ru/i8361.htm

13. Саминский Е.М. О судьбе библиотеки Потемкина [Електронний ресурс].- Дніпропетровськ –Режим доступу: www.libr.dp.ua/Biblio/Ctv/saminsky.htm     

14. Лушакова А. Улицами старого Кременчука.-Кременчук:«Кременчук»,  2001.- С59-60

15. Библиотека исторической информации. РГАЛИ Фонд 1073, оп. 1, д. 16.  [Електронний ресурс].-Санкт- Петербург,-Режим доступу:http://libinfo.org.ru/

16. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1900 год.-Полтава,1896.-С85-86

17. Антонов С.В. Больше века на страже.-Мулино:ООО «НоВиЦа»,2012.-С8-32

18. Музиченко Н.В. Соколова І.М. Зелена перлина Кременчука. Парк Над Славутичем.-Кременчук:вид-во»СПД Олексієнко В.В., 2009.-82с. 

Фотографии предоставленные Вячеславом Ивушкиным

  • фото подвала. Бытует легенда, что эта башня была построена вокруг 1000 летнего дуба, и он служил ей опорой.

    Фото 1 - фото подвала. Бытует легенда, что эта башня была построена вокруг 1000 летнего дуба, и он служил ей опорой. Фото доказывает, что ни какого дуба не было. Сооружение опирается на массивное основание из красного кирпича «заштукатуренного» цементной стяжкой. Под цементом не дуб, а красный кирпич.

  • фото помещения первого этажа

    Фото 2 - фото помещения первого этажа. Здесь видно, что второй этаж опирается не на ветви дуба, а на массивную двутавровую балку. Подставили её, скорее всего, уже в наше время. Боюсь, что и перекрытия второго этажа - наши тривиальные бетонные плиты.

  • Комнатка на втором этаже. Окошки смотрят на Днепр

    Фото 3 - Комнатка на втором этаже. Окошки смотрят на Днепр

  • Чердак

    Фото 4 - Чердак